Лише в одному Ганс Касторп відчував задоволення — коли лежав та дослухався до свого серця, серця з плоті, що билося швидко і ясно, билося серед тиші, приписаної розпорядком під час головної та пообідньої процедури лежання, серед тиші, що панувала над «Берґгофом». Його серце билося наполегливо й поквапно, що стало майже постійним явищем одтоді, як він опинився тут, нагорі; проте Ганс Касторп переймався цим менше, ніж у перші дні. Тепер не можна вже було сказати, що воно так билося саме по собі, без причини й без душевного зв'язку. Такий зв'язок був чи, принаймні, його нескладно було відтворити; діяльність екзальтованого тіла підпорядковувалася виправдальному пориву душі. Гансові Касторпу було достатньо лише подумати про пані Шоша — а він думав про неї — й ось отримав до свого серцебиття необхідну емоційну спонуку.
Дедалі зростає страх.
Про обох дідів та прогулянку човном у сутінках
Погода була просто мерзенна — в цьому плані Гансові Касторпу на час його перебування тут зовсім не пощастило. Хоча снігу й не було, зате цілими днями йшов сильний, огидний дощ, долину заполонив густий туман, ще й надодачу, мов знущання, недоречно гримотіли грози, а було вже так холодно, що в їдальні ввімкнули опалення.
— Шкода, — сказав Йоахим. — Я гадав, що після сніданку ми прогуляємося до готелю «Шатцальп» або ще щось організуємо. Та, схоже, нічого не відбудеться. Сподіваюся, твій останній тиждень буде кращим.
На що Ганс Касторп відповів:
— Облиш. Я зовсім не палаю бажанням улаштовувати якісь заходи. Мій перший захід не дуже пішов мені на користь. Найкраще я відпочиваю, коли просто віддаюсь плинові дня без особливих перемін. Переміни годяться для тих, хто тут уже давно. А я зі своїми трьома тижнями — які ще заходи мені тут потрібні.
Так воно й було, він почував себе тут цілком задоволеним і достатньо занятим. Якщо він і мав якісь надії, то успіх або розчарування чекали його тут, а не в якомусь Шатцальпі. Його млоїла зовсім не нудьга; навпаки, він почав боятися, що кінець перебування видається вже надто скорим. Другий тиждень майже проминув, незабаром дві третини його часу вже будуть прожиті, ось починається третій тиждень, і треба буде пакувати валізи. Перше освіження в сприйнятті часу в Ганса Касторпа вже давно проминуло; дні почали пролітати, хоча кожен з них розтягався до нового очікування й розбухав од спокійних, мовчазних переживань... Так, час — то таємнича штука, його особливості надто важко збагнути!
Чи потрібно детальніше описувати ті невисловлені переживання, що обтяжували та окриляли Ганса Касторпа? Кожен з ними знайомий, це були цілком звичайні в своїй емоційній незначущості переживання, до яких чудесно пасувала б ота недолуга пісенька «Як чудово, ніби сміх», але й у ситуації, наділеній більшим сенсом та більшими сподіваннями, ці почуття не були б інакшими.
Неможливо, щоб мадам Шоша не помітила тих ниток уваги, що тяглися від одного певного столу до неї; а те, що вона трохи, ба, може, навіть багато помітить, якраз і входило в нестримні наміри Ганса Касторпа. Ми називаємо їх нестримними, адже він цілком усвідомлював, наскільки його дії суперечать здоровому глуздові. Та коли опиняєшся в такому стані, в якому опинився чи пак починав входити Ганс Касторп, ти хочеш, аби друга сторона довідалася про твій стан, навіть коли це суперечить будь-якому глузду. Такою вже є людина.
Тож після того, як під час столування пані Шоша випадково чи внаслідок магнетичного впливу два чи три рази обернулася до того певного столу, щоразу зустрічаючись поглядом з Гансом Касторпом, на четвертий раз вона поглянула зумисне й цього разу також перехопила його погляд. На п'ятий раз не зловила його погляду безпосередньо, оскільки він не був на чатах. Проте Ганс Касторп зразу відчув її погляд і кинув такий пристрасний погляд у відповідь, що вона з посмішкою відвернулася. Ця посмішка сповнила його почуттям недовіри та захоплення. Якщо вона вважає його хлопчиком, то глибоко помиляється. В нього виникла потреба важливого уточнення. За шостим разом, коли він здогадувався, таки відчував шостим почуттям, що вона знову на нього дивиться, Ганс Касторп удав, нібито критично розглядає одну прищаву пані, що підсіла до їхнього столу, щоб побалакати зі своєю двоюрідною бабусею. Він тупився десь хвилини дві-три, аж поки був певен, що киргизькі очі з означеного столу дали йому спокій — чудова акторська гра, яку пані Шоша не лише могла, а мусила збагнути й призадуматися про велику витонченість та самовладання Ганса Касторпа...
А потім було таке. У перерві між стравами пані Шоша недбало розвернулася й узялася розглядати залу. Ганс Касторп був на чатах: їхні погляди зустрілися. Поки вони дивились одне на одного — хвора жінка, невизначено й іронічно роззираючись, а Ганс Касторп зі збудженою незворушністю (він навіть зціпив зуби, поки тримав погляд) — у неї випала з руки серветка і сповзла з колін на підлогу. Нервово зіщулившись, вона намагалася її вхопити, але й він ледь не підхопився зі стільця й не кинувся стрімголов, аби подолати вісім метрів відстані, обминути сусідній стіл і прийти їй на допомогу, так ніби від того, що серветка впаде на землю, може статися катастрофа... Ще на льоту вона встигла її спіймати. Та в такій позі, схилившись до землі, тримаючи за кутик серветку й спохмурнівши на виду, очевидно, дратуючись через нерозумну невеличку паніку, якій піддалася й провину за яку, напевно ж, зводила на нього — вона ще раз кинула на Ганса Касторпа погляд, помітила готовність до стрибка, його зведені брови й, посміхаючись, відвернулася.
Цей випадок викликав у Ганса Касторпа почуття тріумфу, ледь не бурхливої радости. Та удар у відповідь не забарився: мадам Шоша цілі два дні, тобто протягом десяти відвідань їдальні, взагалі не роззиралася залою та навіть відмовилась од звички під час своєї появи «рекомендуватися» публіці. Таке було важко витримати. Та позаяк ці санкції, безперечно, були скеровані на нього, то взаємини все ж таки тривали, хоча й у негативному вигляді; але й цього було достатньо.
Він бачив, що Йоахим мав цілковиту рацію, коли говорив, що тут не так-то легко завести знайомство, окрім сусідів за столом. Оскільки під час єдиної неповної години після вечері, коли відбувалося певне світське спілкування, яке, щоправда, часто скорочувалося до двадцяти хвилин, мадам Шоша завжди сиділа в своєму товаристві, з паном, що мав запалі груди, з патлатим веселуном, мовчазним доктором Блюменколем та молодиком з обвислими плечима, сиділа в глибині малого салону, зарезервованого за «хорошим» російським столом. Та і Йоахим завжди невдовзі підбивав його вже йти звідси, аби не згайнувати час вечірньої процедури лежання, як він казав, та, можливо, ще й з інших дієтичних причин, про які не говорив, але Ганс Касторп здогадувався та брав до уваги. Ми закидаємо йому нестриманість, але хоч би якими були його бажання, та до знайомства з пані Шоша він не прагнув, а до обставин, які цьому перешкоджали, ставився розважливо. Невизначено напружені взаємини, що склалися між ним та росіянкою, завдяки його поглядам та діям, мали позасуспільну природу, вони ні до чого не зобов'язували й не могли зобов'язувати. Адже з цими взаєминами значною мірою поєднувалось з його боку почуття суспільної негації, а той факт, що він пов'язував своє прискорене серцебиття з думками про «Клавдію», ще далеко не означав, що внук Лоренца Касторпа, Ганс, похитнувся в своїх переконаннях, що він із цією чужинкою, яка живе окремо від чоловіка, не носить обручки, проводить час на різних курортах, не надто вміє триматися на людях, грюкає за собою дверима, крутить хлібні кульки та, безперечно, гризе нігті — що окрім цих таємних стосунків він, скажемо щиро, не може мати з нею жодних узаємин, бо їхні життя розділяє глибока прірва і такі взаємини не витримали би жодної серйозної критики.