Великим правником, думав він далі, адвокат Сеттембріні зі своїм стилем життя та своєю широкою діяльністю бути не міг. Та загальний принцип права, як переконливо розповідав онук, він проніс у собі від дитячих років до кінця свого життя; й Ганс Касторп, який почувався трохи обважнілим від шестиразового харчування у «Берґгофі» і голова якого не була надто ясною, намагався зрозуміти, що мав на увазі Сеттембріні, коли називав цей принцип «джерелом свободи та поступу». Останнє слово дотепер Ганс Касторп розумів, як щось таке, ніби розвиток підйомних механізмів у дев'ятнадцятому сторіччі; окрім того, склалося враження, що пан Сеттембріні такі речі цілком поціновує, очевидно, це робив і його дід. Італієць висловив до батьківщини обох своїх слухачів велику пошану через те, що там було винайдено порох, який перетворив на брухт лицарську броню феодалізму; винайдено також друкарський прес, а він уможливив демократичне поширення ідей — тобто поширення демократичних ідей. За це італієць вихваляв Німеччину, тоді як щодо минулого вважав, що, безперечно, має надати пальму першости своїй країні, оскільки поки інші народи перебували в напівзабутті, у стані забобон та рабства, його країна першою підняла прапор просвітництва, освіти та свободи. Й коли Сеттембріні робив великі реверанси в бік техніки та транспорту — сфери особистих інтересів Ганса Касторпа, — як то було ще під час першої зустрічі з братами, на лавці біля звору, то складалося враження, ніби його цікавить не стільки значення цих досягнень, скільки їхня роль у моральному вдосконаленні людини: адже саме таку роль він радо їм приписував. Оскільки техніка, казав він, що далі більше підкоряє собі природу за допомогою зв'язків, які створює, завдяки розбудові мережі доріг та телеграфу, вона долає кліматичні відмінності й проявляє себе надійним засобом у зближенні народів, у їхньому тіснішому знайомстві, сприяє їхньому взаємопорозумінню, закладає основи для людської рівности, руйнує забобони й, зрештою, веде до загального об'єднання. Людський рід вийшов з темряви, страху та ненависти й просувається до стану симпатії, внутрішньої просвітлености, добра та щастя, і на цьому славному шляху, за його словами, техніка стає найбільш корисним засобом. Але, говорячи так, він поєднав одним махом такі категорії, про які дотепер Ганс Касторп зазвичай думав як про дуже відокремлені одна від одної. «Техніка та мораль!» — мовив він. А далі справді взявся говорити про спасителя християнства, який першим проголосив принцип рівности та єднання, поширенню якого особливо посприяв друкарський верстат і, врешті, Велика французька революція вознесла його до рангу закону. Невідомо, чому це навернуло Ганса Касторпа в однозначно конфузний стан, незважаючи на те, що Сеттембріні висловлювався пружними та чіткими словами. Одного разу, вів він далі, отже, одного разу в житті, а саме на початку своїх квітучих чоловічих років, його дід щиро відчув себе щасливим, і це було в час паризької Липневої революції. Тоді голосно й публічно він заявляв, що всі люди мають поставити оці три паризькі дні в один ряд з шістьма днями творення світу. Тут Ганс Касторп не втримався та вдарив по столі кулаком, оскільки був надто враженим. Три літні дні року 1830-го, під час яких парижани здобули собі нову конституцію, поставити поряд з тими шістьма, коли Господь Бог відділив суходіл од вод і сотворив вічні небесні світила, а також квіти, дерева, птаство, рибу та все живе, здавалося Гансові Касторпу надмірним і майже непристойним.
Але він був готовий піддатися впливу, в тому сенсі, щоб робити експерименти, — то справа приємна, тож він потамував протест проти Сеттембрінського порядку речей, протест, на який підштовхував його власний пієтет та смак, мотивуючи це тим, що те, що здавалося йому святотатством, можна було також назвати сміливістю, а те, що здавалося поганим тоном, — великодушністю та шляхетним поривом, принаймні, тоді й у той час: ось, наприклад, коли дід Сеттембріні називав барикади «народним троном» і проголошував, що слід «освятити піку громадянина на вівтарі людства».
Ганс Касторп знав, чому він слухає Сеттембріні, не міг це висловити, але знав. Тут було якесь почуття обов'язку, до якого додавалася безвідповідальність пори відпусток, що охоплює подорожніх та гостей, які не виступають проти жодного враження й дають речам вплинути на них, знаючи, що завтра-позавтра знову провітрять свої мізки й повернуться до звичного порядку речей, — тож це було ніби припис сумління, а якщо точніше, припис та застереження перед трохи нечистим сумлінням, що налаштовувало Ганса Касторпа слухати італійця, закинувши ногу на ногу та потягуючи свою «Марію Манчіні», або ж коли вони були втрьох і підіймалися від англійського кварталу до «Берґгофа».
На думку Сеттембріні, в боротьбі за світ протидіють два принципи: влада та право, тиранія та свобода, забобони та знання, принцип непорушности та принцип бродіння, поступу. Перший принцип можна назвати азійським, а другий — європейським, адже Європа — батьківщина бунту, критики та перетворення, тоді як східний континент утілює нерухомість та бездіяльний спокій. Немає жодного сумніву, хто з цих двох сил здобуде врешті перемогу, — це сила просвітництва, розумового вдосконалення. Адже людяність на своєму славному шляху вперед захоплює дедалі нові й нові народи, чимраз більші території охоплює вона в самій Європі та починає проникати в Азію. Отже, для повної перемоги ще багато чого бракує, і ще багато великих та благородних зусиль чекають шляхетних поборників, тих, що просвітилися й готові наблизити той день, коли й у наших краях, що, насправді, не пережили ані вісімнадцятого століття, ані 1789 року, поваляться монархії та релігії. І цей день настане, казав Сеттембріні й тихо посміхався з-під вусів, прийде, якщо й не на голубиних лапках, то на орлиних крилах, настане як світанок загального братерства народів під знаком розуму, науки та права; він принесе священний альянс громадянської демократії — осяйну альтернативу до тричі проклятого альянсу монархів та урядів, чиїм особистим смертним ворогом був його дід Джузеппе — одне слово, принесе світову республіку. Та для кінцевої мети було, перш за все, необхідно вразити в серце той азійський, рабський принцип непорушности, вразити його життєвий нерв, а саме завдати йому удару у Відні. Необхідно дощенту знищити Австрію, щоб таким чином помститися за минуле, а, окрім того, скерувати розвій права та щастя на землі у необхідне русло.