Термометр
Тиждень Ганса Касторпа перебігав тут від вівторка до вівторка, адже він прибув саме у вівторок. Уже минуло кілька днів по тому, як він сплатив за своїм другим тижневим рахунком — скромну суму 160 франків, скромно й дешево, на його думку, навіть якщо не враховувати безкоштовних послуг тутешнього перебування, тобто саме та безкоштовність, зокрема, певних пропозицій, які можна було б унести в рахунок, як, наприклад, щодвотижневі курортні концерти та лекції доктора Кроковскі, а лише виключно сам пансіон та готельні послуги, зручне помешкання, п'ятиразове пишне харчування.
— Це не багато, навіть, скорше, дешево, не можна нарікати, що тут, нагорі, здирають гроші, — сказав гість до бувалого пацієнта. — Отже, потрібно близько 650 франків на місяць на житло та харчування, окрім того, сюди вже входить і медичне обслуговування. Добре. Припустімо, витрачаєш у місяць іще тридцять франків на чайові, якщо ти людина порядна й тобі важливо бачити привітні обличчя. Це буде 680 франків. Добре. Ти скажеш, існують ще накладні та сторонні витрати. Йдуть кошти на напої, косметику, цигарки, якась екскурсія, поїздка в екіпажі, якщо бажаєш, та час по час рахунок від шевця або кравця. Добре, але хоч як старайся, більше тисячі франків у місяць не набіжить! Менше восьмисот марок! Тобто не набігає і 10 000 марок за рік. Більше не буде в жодному разі. Так можна жити.
— Твій усний рахунок достойний похвали, — сказав Йоахим. — Я й не знав, що ти в цьому такий спритний. А те, що вираховуєш зразу річні витрати, дуже великодушно з твого боку. Очевидно, ти вже дечого тут, нагорі, навчився. До речі, ти взяв трохи зависоко. Я не палю цигарок і костюми, сподіваюся, не доведеться мені тут замовляти, дякую!
— Отже, це ще й зависоко, — сказав Ганс Касторп трохи збентежено. Але як могло статися, що він уписав своєму брату в рахунок цигарки та костюми, а щодо його спритного усного рахунку та природних задатків, то це було не більше, ніж ілюзія та містифікація. Адже як і в інших справах, він був радше повільним та без запалу, а його спритність у цьому випадку не була жодним експромтом, а спиралася на підготовку, а саме на письмову підготовку, коли одного вечора під час процедури лежання Ганс Касторп, власне, й підвівся (він таки лягав на лоджії, оскільки всі це робили) зі свого бездоганного шезлонга, аби, слідуючи за несподіваною думкою, принести з кімнати папір та олівець для підрахунків. Таким чином, він виявив, що його брат у перших чи, взагалі, будь-яка людина потребує тут за все разом 12.000 франків на рік і заради розваги прикинув про себе, що він економічно абсолютно доріс до життя тут, оскільки він мав честь бути людиною з 18-19000 франками на рік.
Тож його другий тижневий рахунок був оплачений в обмін на спасибі та квитанцію, це мало означати, що для нього настала середина третього й за планом останнього тижня свого перебування тут, нагорі. Наступної неділі відвідає ще один курортний концерт, а в понеділок — ще одну лекцію доктора Кроковскі — сказав він сам собі та своєму братові; а у вівторок чи середу від'їде й знову залишить тут Йоахима самого, бідолаху Йоахима, якому невідомо скільки ще місяців може приписати той Радамант. Бідний Йоахим, його лагідні, чорні очі щораз вкривалися смутною пеленою, коли заходила мова про від'їзд Ганса Касторпа, який швидко наближався. Боже мій, і куди подівся цей відпускний час!
Проминув, пролетів, утік — і по правді неможливо було сказати, як то сталося. Це ж був, зрештою, двадцять один день, і ці дні мали б проминути один за одним, довгий ряд, такий довгий ряд і не пропустиш. І нараз від нього залишилося якихось три-чотири дні, не дуже показна рештка, принаймні, трохи розтягнута завдяки обом періодичним змінам нормальних днів, сповнених, щоправда, думками про пакування речей та прощання. Тут, нагорі, три тижні — справді майже ніщо, про це йому зразу всі казали. Найменшою одиницею часу тут був місяць, як казав Сеттембріні, оскільки ж перебування Ганса Касторпа було ще коротшим, тож це й не було жодним перебуванням, а лише короткочасним візитом, як висловлювався надвірний радник Беренс. Чи така швидкоплинність була пов'язана з надто високою загальною втратою енергії, й час тут пробігав так, що й оком не моргнеш? Та для Йоахима така блискавичність була втіхою з урахуванням п'яти місяців, що були в нього попереду, якщо ще й п'яти місяців буде достатньо. Але за ці три тижні вони мали б краще стежити за часом, так, як то було під час замірювання температури, коли належні за приписом сім хвилин перетворювались у значущий проміжок часу... Ганса Касторпа переймало щире співчуття до свого брата, в якого на обличчі був написаний сум скорої втрати товариша по спілкуванню — справді, переймався до нього сильним співчуттям, коли думав про те, що бідолаха на весь час має залишитися тут без нього, тоді як він сам житиме на рівнині й перебуватиме на службі транспортної техніки, що єднає народи: просто гаряче співчуття, в певні моменти з болем у грудях, коротким, але таким сильним, що він на якусь мить починав серйозно сумніватися, чи зможе він себе передолати й залишити тут Йоахима самого. Отже, часом його співчуття було аж надто сильним, і, очевидно, це стало причиною того, що він сам дедалі менше говорив про свій від'їзд: Йоахим же постійно заводив про це розмову; Ганс Касторп, як ми вже казали, з природного такту та чутливости вдавав, що до останнього моменту не хоче про це думати.
— Ну, сподіваюся, ти в нас, принаймні, відпочив і коли повернешся на рівнину, то почуватимешся свіжим та сповненим сил.
— Так, я буду всім передавати вітання, — перевів розмову Ганс Касторп, — і казатиму, що ти найпізніше через п'ять місяців повернешся також. Я відпочив? Ти питаєш, чи я відпочив за ці кілька днів? Сподіваюся. Певне почуття відпочинку мусить з'явитися навіть за такий короткий термін. Проте тут, нагорі, було стільки нових вражень, нових у будь-якому сенсі, дуже захопливих, але й утомливих як для душі, так і для тіла. Не маю враження, ніби я вже їх засвоїв і вже акліматизувався, хоча це було би передумовою будь-якого відпочинку. «Марія», слава Богу, така, як і раніше, кілька днів тому до мене знову повернувся її смак. Але час від часу на моїй носовій хустинці з'являється кров, та й триклятого жару на обличчі разом з безглуздим прискореним серцебиттям, схоже, я не позбудуся цього до самого кінця. Ні, ні, про акліматизацію я зовсім не можу говорити, та й хіба це можливо за такий короткий термін. Щоб тут акліматизуватися й перетравити враження, потрібно більше часу, а вже тоді почнеться відпочинок та відкладання білка. Шкода. Я кажу «шкода», оскільки це було явною помилкою, що я не виділив на це перебування більше часу — адже час у мене був. Таке почуття, що вдома, на рівнині, я буду змушений відпочивати від цього відпочинку та спати три тижні, таким змученим я часом почуваюсь. А тут іще й цей катар...
Адже до того йшлося, що Ганс Касторп повернеться на рівнину зі своєю першокласною нежиттю. Він застудився, можливо, під час процедур лежання, а саме — якщо зробити ще одне припущення — під час вечірньої процедури лежання, яку він став робити десь близько тижня тому, незважаючи на вогку й холодну погоду, яка до його від'їзду, здавалося, не збирається покращуватись. Правда, він довідався, що таку погоду тут не визнають за погану; поняття негоди взагалі не мало права на існування тут, нагорі, жодна негода не була страшною, на неї майже не зважали; тож з усією піддатливістю молодости, з усією її готовністю переймати думки та звичаї нового оточення Ганс Касторп почав плекати цю байдужість до негоди як власну звичку. Коли ллє як з відра, то не треба думати, що повітря стає сухішим. Воно таки не було сухішим, адже його обличчя, як і раніше, пашіло від сухости, ніби він опинився в перегрітій кімнаті або випив забагато вина. Що ж до холоду, то він був дуже відчутним, тож було мало сенсу ховатися від нього в кімнаті; адже якщо не йшов сніг, опалення не вмикали, тож сидіти в кімнаті зовсім не було затишніше, аніж лежати на лоджії в зимовому пальті та під двома майстерно закрученими верблюжими ковдрами. Навпаки, таке лежання виявилось незрівнянно затишнішим, за абсолютним присудом — найбільш прийнятна позиція, яку Ганс Касторп будь-коли випробовував. Цього висновку не порушувало те, що якийсь письменник га карбонарій називав її зі злим підтекстом «горизонтальною» життєвою позицією. Власне, ввечері вона йому особливо пасувала, коли на столику світилася лампа, між губами була затиснута «Марія», що знову набула смаку, а він насолоджувався усіма перевагами тутешнього шезлонга, які важко було навіть описати, кінчик носа був у нього крижаним, а у таки добряче задубілих, почервонілих руках він тримав книжку — це була все ще та сама книжка «Ocean Steamships» — та дивився крізь дугу лоджії на темніючу долину, де-не-де оздоблену розпорошеними, а часом тісно скупченими вогнями, долину, з якої майже щодня, принаймні, протягом цілої години долинала музика, приємно приглушені, знайомі мелодії: то були фрагменти з «Кармен», «Трубадура» чи «Вільного стрільця», потім статечні та швидкі вальси, також і марші, які заохочували гордовито крутити головою, та бадьорі мазурки. Мазурка?.. Власне, її звати Маруся, та, з маленьким рубіном; а в сусідній лоджії за товстим матовим склом лежав Йоахим — час від часу Ганс Касторп перекидався з ним словом, при цьому намагаючись якомога менше заважати іншим горизонтальним. Йоахимові в своїй лоджії було так само добре, як і Гансові Касторпу, хоча брат був немузикальним і так не насолоджувався вечірніми концертами. Шкода за нього; замість того Йоахим щось вичитував з російської граматики. Тоді як Ганс Касторп, лежачи на ковдрі, читав «Ocean Steamships» та захоплено дослухався до музики, радісно вловлював прозору глибину її фактури й відчував таке внутрішнє задоволення від того характеристичного та настроєвого мелодійного натхнення, що проходом лише з ворожістю міг згадати про висловлювання Сеттембріні стосовно музики, особливо досадними видавалися висловлювання італійця про політичну підозрілість музики — що, власне, було не краще, ніж слова діда Джузеппе про липневу революцію та шість днів творення світу...