Ця новина схвилювала Ганса Касторпа ще більше, ніж усі попередні. Й він став часто відпускати роблені жарти з цього приводу. Ну, звичайно, відомо, що надвірний радник малює олією, — чого ж учителька від нього хоче, це ж не заборонено, кожен має право, будь ласка. Отже, вона ходить на квартиру до надвірного радника, до вдівця? Сподіваюся, що принаймні пані фон Мілендонк присутня на сеансах?
— Вона, думаю, надто заклопотана.
— Та, певно, й Беренс заклопотаний не менше, ніж старша сестра, — відповів Ганс Касторп. І хоча питання, здавалося, було вичерпано, Ганс Касторп не збирався полишати цієї теми й безперестанку розпитував про різні подробиці: що за портрет, якого формату, лише обличчя чи на повний зріст; запитував і про час сеансів, хоча панна Енґельгарт нічого не могла йому про такі речі повідомити й лише втішала обіцянками принагідно про все розпитати.
Після такої новини температура в Ганса Касторпа піднялася до 37,7. Але ще більше, ніж візити інших до пані Шоша, його боляче зачіпали й тривожили візити, які пані Шоша робила сама. Приватне, особисте життя пані Шоша вже й так викликало в ньому біль та тривогу, — можна собі уявити, настільки ці почуття загострилися, коли до нього дійшли двозначні чутки! Щоправда, цілком можливим уважалося, що взаємини російського гостя зі співвітчизницею були цілком простими та невинними; проте з деякого часу Ганс Касторп став схилятися до того, що простота та невинність — то все ахінея — окозамилювання, й ані він сам, ані будь-хто інший не міг його переконати, що те так зване малювання портрета — у даному випадку єдина форма зносин між удівцем, що любить бадьоро побазікати, та вузькоокою, скрадливою молодою особою. Смак, який виявив надвірний радник при виборі моделі, надто вже збігався зі смаком самого Ганса Касторпа, щоб він повірив у простоту та безвинність, хоча сині щоки надвірного радника та його вирячкуваті очі з червоними жилками все-таки на давали якихось підстав для подібних припущень.
Одне відкриття, яке Ганс Касторп випадково зробив останніми днями, подіяло на нього іншим чином, хоча й тут ішлося про такий самий, як у нього, смак.
Ліворуч від брата та неподалік від скляних дверей стояв упоперек стіл, за яким сиділи пані Саломон та ненаситний підліток в окулярах, а також ще один пацієнт, родом з Мангайма, як дізнався Ганс Касторп, мав десь під тридцять, був лисуватий, з пошкодженими карієсом зубами і говорив затинаючись — той самий, який під час вечірок з пацієнтами грав на роялі і переважно весільний марш зі «Сну літньої ночі». Він, здається, був дуже набожним — що, зрештою, часто траплялося серед хворих тут, нагорі, й видавалося цілком зрозумілим. Про нього казали, ніби він щонеділі ходить на службу Божу в Давос-Село, а під час процедури лежання читає книжки релігійного змісту, на палітурках яких зображені чаші та пальмове гілля. Й ось якось Ганс Касторп помітив, що погляд цього чоловіка спрямований туди само, як і його погляд — він не відривається від гнучкої фігури мадам Шоша, до того ж таки з нав'язливою впертістю і ледь не собачим благоговінням. Помітивши це, Ганс Касторп став постійно перехоплювати його погляди. Ввечері він бачив того чоловіка в залюдненій кімнаті для гри в карти, звідкіля той понуро, аж до самозабуття поглинав поглядом чарівну, хоча й трохи підточену хворобою особу, що сиділа у малому салоні на дивані поряд з кучерявою Тамарою (так звали дівчину-пересмішницю) та балакала з Блюменколем, а також із згорбленим, вузькогрудим паном, її сусідом за столом; Ганс Касторп помічав, як той чоловік з Мангайма насилу відводить погляд, топчеться кімнатою, а потім, скосивши очі та жалісно випнувши верхню губу, повільно обертає голову й через плече знову дивиться в той самий бік. Ганс Касторп бачив також, як той, сидячи в їдальні, червоніє й намагається не зводити очей, а потім, коли грюкають скляні двері й пані Шоша прослизає до свого місця, все-таки зводить очі й упинається в неї поглядом. Не раз бачив він, як той бідолаха, закінчивши столування, навмисне ставав поміж «хорошим» російським столом та скляними дверима, чекаючи, коли пані Шоша, яка не звертала на нього ані найменшої уваги, пройде поряд: і тоді він поглинав її очима, сповненими глибокої печалі.
Тож це відкриття ще більше посилило хвилювання Ганса Касторпа, хоча жалюгідна платонічна закоханість мангаймця не могла непокоїти його такою ж мірою, як непокоїло приватне спілкування Клавдії Шоша з надвірним радником Беренсом, людиною, що перевершувала Ганса Касторпа віком, силою особистости та суспільним становищем. Мангаймець Клавдію зовсім не цікавив — якби то було не так, внутрішня настороженість Ганса Касторпа не пропустила б жодної деталі, тож у даному разі не йшлося про гострі напади ревнощів. Просто він спізнав усі відчуття, які переживає людина, охоплена пристрастю, яка бачить цю пристрасть ззовні, в інших, коли ця пристрасть збурює в ньому дивну суміш відрази й почуття своєрідного змовництва. Та якщо ми хочемо рухатися вперед, то не зможемо все це детально досліджувати й розбирати. У всякому разі, коли надодачу Ганс Касторп мав ще спостерігати за мангаймцем, йому в його теперішньому стані видалося це надмірним.
Так минув тиждень, що відділяв Ганса Касторпа від просвічування. Він не уявляв собі, як довго той тиждень тягтиметься, та раптом одного ранку за першим сніданком старша сестра (у неї знову був ячмінь — не міг же це бути той самий; очевидно причина такої безвинної, але огидної недуги крилася в особливостях її організму), отже, старша сестра передала йому розпорядження після обіду з'явитися до лабораторії, й тут він уторопав, що тиждень справді вже минув. Гансові Касторпу було запропоновано прийти туди за півгодини до чаю разом зі своїм братом, оскільки, користуючись нагодою, лікарі хотіли зробити ще один знімок і з Йоахима — очевидно, його остання світлина вже була занадто давньою.
З цієї причини брати скоротили двогодинну процедуру лежання після обіду до півгодини, рівно о пів на четверту спустилися кам'яними сходами до так званого підвального поверху, й тепер сиділи поряд у маленькій чекальні між кабінетом лікаря та лабораторією для просвічування: Йоахим, який з усім уже був обізнаний, сидів спокійно, а Ганс Касторп трохи хвилювався й чекав з цікавістю, оскільки дотепер ніхто ще не дивився на внутрішнє життя його організму. Вони були не самі. Заходячи в чекальню, побачили, що там уже сидить кілька осіб, тримаючи на колінах зачитані до дірок ілюстровані журнали: молодий швед богатирської статури — в їдальні він сидів за столом Сеттембріні; коли він прибув у квітні, то був у такому жахливому стані, що його навіть не хотіли приймати, а тепер поправився на добрих вісімдесят фунтів і, в зв'язку з цілковитим одужанням, збирався залишити санаторій; потім якась пані з «поганого» російського столу, сама хирлява, вона сиділа зі своїм хирлявішим сином, довгоносим та негарним, якого звали Сашею. Отже, ці люди чекали вже довше, їх викликали на більш ранній час; очевидно, з рентгеном сталася якась затримка і чай доведеться пити холодним.
У лабораторії кипіла робота. Було чути голос надвірного радника Беренса, який давав розпорядження. Десь о пів на четверту двері нарешті рипнули — їх відчинив асистент-технік — і досередини запустили щасливчика, шведського богатиря, а пацієнт, який був там до того, вийшов, напевне, іншими дверима. Справа почала рухатися. За десять хвилин коридором почулися кроки цілком одужалого скандинава, який правив тепер за ходячу рекламу курорту й санаторію «Берґгоф» зокрема; потім запустили російську матір та її сина Сашу.
Коли заходив швед, Ганс Касторп помітив, що в лабораторії панує така сама напівтемрява, точніше — штучне напівсвітло, як і в аналітичному кабінеті доктора Кроковскі в іншому крилі будинку. Вікна були завішані, денне світло в кімнату не проникало, горіло лише кілька електричних лампочок. Але тієї миті, коли до лабораторії заходили Саша та його мати, а Ганс Касторп дивився їм услід, двері, що вели з коридору до чекальні, прочинилися, і зайшов наступний пацієнт, напевне, трохи зарано, оскільки сталася затримка, і цим пацієнтом була мадам Шоша.
Так, у кімнатці-чекальні нараз опинилася саме Клавдія Шоша. Ганс Касторп, впізнавши її, витріщив од здивування очі й відчув, як кров відійшла від його обличчя, нижня щелепа відвисла, так що ледве не розтулився рот. Поява Клавдії була зовсім несподіваною, ніби вона зайшла ненароком — ось її не було, а тепер сидить по сусідству з братами. Йоахим зиркнув на Ганса Касторпа, а потім не лише опустив очі, але навіть взяв зі столу ілюстрований журнал, який уже був переглянув, і сховався за ним. Ганс Касторп не знайшов у собі сил зробити те саме. З блідого він став червоним як рак, і його серце забилося щосили.