— Вона, бачите, «забула»! — торочила пані Штер на всі лади з найрізноманітнішими інтонаціями, які мали виражати обурення і цілковиту недовіру до такої забудькуватости, яка рішуче не піддавалася на жодні в'їдливі зауваження та натяки на «погану пам'ять», а на натяки пані Штер не поскупилася. Пані Штер неодноразово заявляла й запевняла, що подарує пані Ілтіс заборговану нею суму. — Виходить, я плачу за себе й за неї! — казала вона. — Ну, що ж, не мені має бути соромно! — Нарешті пані Штер знайшла вихід, про що й розповіла за столом, збуривши загальне пожвавлення: вона змусила адміністрацію санаторію виплатити їй десять франків і внести їх у рахунок пані Ілтіс. Таким чином їй усе ж пощастило обхитрувати вперту боржницю, і, принаймні, прямі збитки було відшкодовано.
Сніжити перестало. Небо частково прояснилося; синьо-сірі хмари розійшлись, визирнуло сонце, забарвивши ландшафт голубавими тонами. Потім остаточно розгодинилось. Настали ясні, морозні дні, і з середини листопада запанувала чиста, розкішна зима; з балконів одкрилася чудова панорама припорошених лісів, засипаних пухнастим снігом ущелин, білої, сонячної долини під сяючим блакиттю небом. А ввечері, коли сходив майже повний місяць, світ здавався зачарованим і прекрасним. Навкруги — кристалічне ряхтіння та діамантові зблиски. Яскраво-білими та чорними височіли ліси. Віддалені від місяця небесні сфери були темні й усипані зірками. Від будинків, дерев та телеграфних стовпів падали чіткі, густі тіні, що здавалися реальнішими та значущішими від справжніх речей. За кілька годин після заходу сонця мороз опускався до семи-восьми градусів. Здавалося, крижана чистота огорнула ввесь світ, скриваючи його природний бруд та сковуючи все фантастичним сном чарівної смерти.
Ганс Касторп до пізньої ночі сидів на своїй лоджії, вдивляючись у зачаровану зимою долину, — набагато довше, ніж Йоахим, який, зазвичай, о десятій, а найпізніше, початок на одинадцяту вертався до себе в кімнату. Чудовий Гансів шезлонг з потрійним утепленням та подушечкою під голову був підсунутий ближче до дерев'яних перил, прикиданих зверху пасмом снігу, на білому столику горіла електрична лампочка, а поряд зі стосом книжок стояла склянка з жирним молоком — це було вечірнє молоко, яке о дев'ятій годині розносили по кімнатах усім мешканцям «Берґгофа» і до якого Ганс Касторп для присмаки доливав ковток коньяку. Він уже ввів у дію всі засоби боротьби з холодом, увесь апарат. По груди натяг на себе застебнутий на всі ґудзики спальний мішок, якого своєчасно придбав у крамниці курорту, поверх мішка він укривався двома ковдрами з верблюжої вовни, підгорненими за всіма правилами ритуалу. Окрім зимового костюма на ньому була хутряна куртка, на голові — плетена вовняна шапка, на ногах — фетрові чоботи, а на руках — рукавиці на товстій підкладці, яка, щоправда, не могла вберегти пальці від задубіння.
Він залишався на повітрі дуже довго, часом до півночі (поганого російського подружжя вже давно не було на сусідній лоджії), захоплений чарівною зимовою ніччю, тим більше, що часом до цієї тиші впліталася музика, яку грали в долині до одинадцятої години і яка звучала то здалеку, то зблизька; та головним чином його втримувала млявість і збудження, що охоплювали його водночас: млявість тіла, небажання рухатися та діяльна збудженість мозку, що під впливом нових, захопливих студій, якими переймався хлопець, ніяк не міг заспокоїтися. Зимова погода ослабляла Ганса Касторпа, мороз стомлював, поглинаючи багато сил організму. Він їв багато, старанно поглинав велетенські порції берґгофських трапез, під час яких після ростбіфу з гарніром могли подати смажену гусятину, — їв з особливим апетитом, який, як виявилося, у хворих узимку стає набагато сильнішим, ніж улітку. Водночас на нього напала страшенна сонливість, тож він і вдень, і місячними вечорами засинав над грубими книжками, які гортав і про які ми ще згадаємо, а подрімавши кілька хвилин, далі провадив свої дослідження. Жваві розмови з Йоахимом — і тут набагато більше, ніж на рівнині, він став схильним до поквапної, збудженої, а часом навіть сумнівної балаканини — тож оті жваві розмови з Йоахимом під час обов'язкових прогулянок снігом дуже його втомлювали: на нього стало нападати запаморочення та дрож усього тіла, йому здавалося, що він чи то напідпитку, чи то приглушений, голова палала. З початком зими температурна крива пішла вгору, і надвірний радник уже заводив розмову про ін'єкції, до яких зазвичай вдавався тоді, коли висока температура трималася надто довго, — такі ін'єкції регулярно робили двом третинам пацієнтів, зокрема і Йоахимові. Та Ганс Касторп уважав, що це підвищене тепло в його тілі, очевидно, пов'язане з тим внутрішнім збудженням та неспокоєм, які цими ряхтливими морозяними вечорами утримували його в шезлонзі до такої пізньої години, а чтиво, яке захоплювало, лише підтверджувало це припущення.
У павільйонах для лежання та на особистих лоджіях міжнародного санаторію «Берґгоф» читали багато — та переважно новачки чи ті, що прибули на короткий термін, оскільки пацієнти з багатомісячним чи навіть багаторічним стажем давно вже навчилися без розпорошення уяви та без розумових занять марнувати час за допомогою особливих внутрішніх віртуозних прийомів, вони навіть заявляли, що лише недолугі початківці чіпляються заради цього за книжку. Цілком достатньо тримати одну книжку на колінах або поруч на столику, щоб почуватися цілком забезпеченим чтивом. У вільному розпорядженні пацієнтів була різномовна бібліотека санаторію, багата на ілюстровані видання, яка нагадувала трохи розширений асортимент чтива в почекальні стоматолога. Пацієнти також обмінювалися романами, взятими з бібліотеки «Пляцу». Час по час з'являлася книжка чи ілюстрований часопис, які пацієнти виривали одне в одного з рук, і навіть ті, хто вже давно нічого не читав, з лицемірною флегматичністю намагалися заволодіти ними. В той час, про який ми ведемо мову, пацієнти зачитувалися однією примітивно виданою брошуркою, пущеною в обіг паном Альбіном, що називалася «Мистецтво спокушати». Це був дуже дослівний переклад з французької, зберігся навіть синтаксис оригіналу, що надавало розмірковуванням автора особливої грайливости та вишуканої пікантности; в брошурці розвивалася філософія тілесного кохання та насолоди в дусі світського, життєрадісного язичництва. Пані Штер прочитала її однією з перших і казала, що ця брошурка просто «потрясаюча». Пані Магнус, та, що втрачала білок, беззаперечно схвалила брошурку. Її чоловік, бровар, визнав, що з цієї книжки він таки трохи взяв для себе, але дуже шкодував, що це прочитала й пані Магнус, оскільки таке чтиво лише «розбещує» жінок і навіює їм непристойні уявлення. Відгук броваря ще більше розпалив цікавість публіки до книжки. Між двома дамами, що прибули в санаторій у жовтні та зазвичай лежали в нижньому павільйоні — між пані Редиш, дружиною польського промисловця, та такою собі пані Гессенфельд, удовою з Берліна, якось по обіді спалахнула досить негідна сцена навіть з насильницькими діями, оскільки кожна з цих дам стверджувала, що тепер саме її черга одержати згадану книжку; Ганс Касторп усе чув зі своєї лоджії: сутичка закінчилася істеричним криком однієї з дам — то могла бути й Ретиш, і Гессенфельд; врешті розлючену даму відвели до її кімнати. Молодь заполучила трактат раніше, ніж старше покоління. Вони вивчали його групами, після вечері, у чиїй-небудь кімнаті. Ганс Касторп бачив, як хлопець з нігтем передав у їдальні брошуру молодій легкохворій Френцхен Оберданк — маминій доці, білявій з рівним проділом, яку нещодавно сама мати сюди й привезла.