Перед молодим Гансом Касторпом, що спочивав у збереженому хутром та вовною теплі свого тіла й позирав на ряхтливу, замерзлу долину, споглядав серед мороку морозяної ночі, підсвітленої блиском мертвих сузір'їв, образ самого життя. Той образ висів десь у просторі, далекий та все-таки близький для відчуття: матово-біла, липка плоть, тіло, що ширило запахи та випари; Ганс Касторп бачив свою шкіру з усією властивою їй неохайністю та вадами, плямами, сосочками, тріщинками та жовтизною, бачив зернисті, полущені місця, бачив рудиментарні залишки зародкового пуху, що тягся ніжними струменями та вихорами. Видиво стояло, притулившись, відокремлене від холоду неживого світу, огорнуте власними випарами: голова була увінчана чимось холоднуватим, роговим, пігментованим, що було продуктом його шкіри, закинувши руки за голову, цей образ дивився на Ганса Касторпа з-під примружених повік, очі, внаслідок особливого шкірного утворення, здавалися розкосими, а губи були трохи розтулені та злегка вивернені; тіло спиралося на одну ногу, так що різко виступали обриси литки, коліно другої ноги, трохи відставленої вбік, що торкалася землі самими тільки пальцями, довірливо притискалося до коліна ноги, яка тримала вагу тіла. Так, посміхаючись, стояло перед ним це тіло, трохи бока, граціозно відкинувшись назад, висунувши лікті, що часом поблискували, стояло в парній симетрії своєї постави, своїх тілесних особливостей: западинам пахв з їхніми різкими випарами відповідала в містичному трикутнику ніч її лона, так само як очам — ротовий отвір з його червоним епітелієм, а рожевим квіткам грудей — видовжений пуп. Під впливом центральної нервової системи та рухальних нервів, пов'язаних зі спинним мозком, живіт та грудна клітина підіймалися й опускались, плевроперитональна западина здіймалася й опадала, повітря, нагріте та зволожене слизом дихальних шляхів і насичене виділеннями, проходило між губів після того, як кисень, що містився в ньому, поєднувався в повітряних клітинах легень з гемоглобіном крови, що було необхідним для внутрішнього дихання. Ганс Касторп розумів, що то живе тіло зі своєю таємничою пропорційністю членів, живлене кров'ю, пронизане системою нервів, вен, артерій, волосяних фільтрів, просочене лімфою, зі своїм кістяком, який складається з наповнених мозком трубчастих кісток, а також із лопаткових, хребцевих та основних, що виникли з первинної опорної субстанції, з драглистої тканини, потім зміцніли завдяки вапняним солям та клею, щоб носити це тіло з усіма його капсулами, зі змащеними суглобними сумками, зв'язками та хрящами, з його більш як двомастами м'язів, центральними системами органів травлення, дихання, відчуття подразнень та відповіді на них, з його захисним шкірним покривом, серозними пазухами та залозами, багатими на виділення, з його складними трубчастими та складковими внутрішніми поверхнями, що поєднувались із зовнішнім світом через особливі отвори; він розумів — оце «я» є життєвою єдністю вищого порядку, що надзвичайно відрізняється від найпростіших істот, які дихають, харчуються й навіть думають усією поверхнею тіла; що ця єдність складається з міріадів таких найдрібніших органічних систем, які виникли з одної й потім розмножилися шляхом невпинного поділу, утворили різні допоміжні комбінації та спільноти, відокремлювалися, самостійно розвивались далі та породили форми, що стали умовою й наслідком їхнього подальшого зростання.
Це тіло, яке йому уявлялося, ця окрема істота й живе «я» поставали страхітливою кількістю особин, що дихали та годувалися, індивідів нижчого рівня, які внаслідок своєї органічної будови та форми, призначеної для особливої мети, настільки втратили своє буття як істоти, наділені якоюсь подобою «я», власною свободою та живою безпосередністю, настільки стали лише анатомічними елементами, що їхнє призначення звелося тільки до чутливости до світла, звуку, тепла, доторку, інші зберегли здатність, стискаючись, змінювати свою форму чи виробляти шлунковий сік, інші стали потрібні лише для опори тіла, ще інші, внаслідок однобокого розвитку, — лише для вироблення секрецій чи для розмноження. Та існували і винятки цієї множинности, поєднаної у вище «я», такі випадки, коли велика кількість індивідів нижчого порядку була поєднана у вищу життєву єдність лише легкими й ненадійними зв'язками. Ганс Касторп, вивчаючи всі ці речі, розмірковував над такими явищами, як колонії клітин, напіворганізми, водорості, окремі клітини яких мали лише драглисту оболонку й часто були розташовані далеко одна від одної, та все-таки вони були багатоклітинними утвореннями; однак якби їх можна було запитати, вони б не знали як відповісти: чи вони колонія, чи єдина істота, і при такому самовизначенні були б змушені дивним чином вагатися між «я» та «ми». Тут природа була чимось проміжним між високосоціальними об'єднаннями незліченних елементарних індивідів, що утворюють тканини й органи якогось вищого рівня, та вільним, відокремленим буттям цих найпростіших. Таким чином багатоклітинний організм поставав лише однією з форм циклічного процесу, за допомогою якого виражає себе життя і який становить колообіг, що йде від запліднення до запліднення. Сам акт запліднення, статеве злиття двох клітинних тіл, був закладений в основу кожної складної особини, так само, як з нього починалися ряди поколінь відокремлених найпростіших істот, і він знову й знову повторювався. Цей акт був відсутній у багатьох поколінь, які його не потребували, оскільки ті розмножувалися шляхом безперервного поділу, аж поки наставала мить, коли потомки, що виникли нестатевим шляхом, відчували знову позив до статевих зносин, і таким чином коло замикалося. Множинна держава життя, що виникла внаслідок злиття ядер батьківської та материнської клітин, поєднувала в собі багато поколінь клітинних індивідів, що виникли нестатевим шляхом; її зростанням було їхнє розмноження, і все починалося спочатку, коли знову створювалися статеві клітини, як необхідні елементи для продовження роду, вони знаходили шлях до сполучення, яке знову відроджувало життя.
Сперши об груди грубий том з ембріології, молодий дослідник подумки спостерігав за розвитком організму з тієї хвилини, коли сім'яна нитка, одна з багатьох і в даному випадку перша, підганяючи себе ніби батогом, рухами свого жгутика, наштовхувалася голівкою на драглисту оболонку яйця та проникала в горбик запліднення, який протоплазма яйцевої кори відкривала при його наближенні. Неможливо було вигадати такі гримаси та фарси, які природа спокійно допускала при відхиленнях від звичайної форми цього процесу. Існували тварини, в яких самець паразитував у кишечнику самиці. Існували інші, самець яких запускав щось таке, як руку в горло самиці всередину її тіла, щоб залишити там своє сім'я, після чого самиця відкушувала та випльовувала її, а рука самостійно тікала геть на пальцях, дурячи науку, яка давала їй грецько-латинські назви, гадаючи довгий час, що її треба розглядати як самостійний живий організм. Ганс Касторп уходив у суть суперечок овістів та анімалькулістів. Одні стверджували, що яйце є вже цілком сформованим жабеням, собакою чи людиною, а сім'я потрібне лише для того, щоб пробудити в ньому здатність до зростання; інші бачили в сім'яній нитці майже довершену істоту з головою, руками та ногами, для якого яйце є лише живильним середовищем, врешті вони погодилися визнати однакові заслуги й за клітиною яйця, й за клітиною сімени, що первинно виникли з однакових ембріональних клітин. Ганс Касторп бачив, як поступово одноклітинний організм заплідненого яйця перетворюється в багатоклітинний, зморщується, ділиться, бачив, як, зливаючись, клітини утворюють тонку слизову оболонку, як удавлюється зародковий пухир, як він набуває форми кухлика та як починається процес прийняття їжі й травлення. То був зародок кишечника, праістота, гаструла, первинна форма будь-якого тваринного життя, первинна форма будь-якої краси, що виражається у вигляді плоті. Обидва епітелії, зовнішній та внутрішній, ектодерма та ендодерма, виявлялися примітивними органами, з яких потім виникали шляхом втягування та здиблення залози, тканини, органи чуттів, придатки. Смужка зовнішнього зародкового листа потовщувалась, згорталась, утворюючи своєрідний жолоб, потім її краї сходилися разом, виникала нервопровідна трубка і ставала хребтом, головним мозком. І коли зародковий слиз ставав густішим, перетворюючись на волокнисту тканину та тверднув хрящами через те, що драглисті клітини замість муцину виробляли клейковину, Ганс Касторп бачив, як у певних місцях клітини з'єднувальної тканини притягують до себе із соків, що їх омивають, вапнякові солі та жири, перетворюючи їх на кісткову речовину. Ембріон людини, скоцюрбившись, покоївся в череві матері, хвостатий, він таки нічим не відрізнявся від зародка свині, у нього була величезна кишка, безформні кінцівки ніби обрубки, ембріон зародком обличчя схилявся до пупа; і наука, чиї уявлення про істину були суворими й зовсім невтішними для людини, зображувала її розвиток як поквапне повторення розвитку всього зоологічного роду. В нього тимчасово були зябра, як у ската. Спираючись на ті стадії розвитку, які проходив ембріон, було можливим і навіть необхідним відтворити не надто гуманістичну подобу зрілої людини доісторичних часів. Під її шкірою постійно смикалися м'язи, захищаючи від комах, вона була вкрита густою шерстю, поверхня нюхальної слизової оболонки була дуже велика, рухливі вуха брали участь у міміці обличчя та значно краще вловлювали звуки, ніж тепер. У ті часи очі людини були захищені ще третьою, мигаючою повікою та містилась обабіч голови, до того ж було ще й третє око, на лобі, — його рудиментарною формою в нашому мозку є шишкоподібна залоза, це око, можливо, було потрібне для того, щоб оберігати людину від нападів згори. Окрім того, ця людина мала дуже довгий кишечник, багато кутніх зубів, її звукові мішки для ревіння розташовувались у гортані, а чоловічі статеві залози — в черевній порожнині.