Анатомія препарувала перед нашим дослідником усі частини людського тіла, знявши з них шкіру, вона демонструвала поверхневі та глибинні м'язи, сухожилля та зв'язки стегна, ноги, руки від плеча й від ліктя, навчила його латинських назв, якими медицина, ця галузь гуманітарного знання, галантно ба навіть шляхетно їх назвала; вона дозволила йому проникнути досередини, аж до скелета, будова якого привела його до нових поглядів, зокрема про єдність усього людського та про взаємозв'язок усіх дисциплін, який з цього випливав. Адже саме тут Ганс Касторп цілком несподівано пригадав свою наукову зацікавленість, тобто власну професію — чи краще сказати «попередню професію» — представником якої він себе називав під час знайомств (з паном Кроковскі, з паном Сеттембріні) тут, нагорі. Оскільки треба було вивчати яку-небудь науку, а яку — йому, зрештою, було байдуже — то він і вивчав у високих школах різні речі щодо статики гнучких опор, навантажень та конструкцій з погляду економного використання механічних матеріалів. Було б наївно вважати, що інженерну науку, закони механіки можна накласти на органічну природу, але так само безпідставним було б твердження, ніби жодного зв'язку між ними не існує. Вони просто повторювалися в природі, і природа їх підтверджувала. Принцип пустотілого циліндра, наприклад, реалізовувався в побудові довгих трубчастих кісток таким чином, що при строгому мінімумі твердої речовини вони цілком відповідали максимальним статичним навантаженням. Ганс Касторп вивчив, що тіло, побудоване з самих лише стрижнів та зв'язок конструкційного матеріалу, відповідно до поставлених вимог щодо розтягування та тиску може витримувати таке саме навантаження, як і суцільне тіло з того ж матеріалу. Так само й при утворенні трубчастих кісток можна було спостерігати, як одночасно з ущільненням речовини на їхній поверхні внутрішні частини, які з погляду механіки стали непотрібними, перетворювалися в жирові тканини та кістковий мозок. Гомілкова кістка ставала мовби підйомним краном, при конструюванні якого органічна природа, задаючи кістним «балкам» певного напряму, дотримувалася з абсолютною точністю до тих самих кривих розтягування та тиску, які Ганс Касторп так акуратно креслив, коли треба було графічно відтворити зображення цього настільки відомого механізму. Усе це Ганс Касторп розглядав із задоволенням, адже в нього вже виник тристоронній зв'язок з гомілковою кісткою й навіть з усією органічною природою: ліричний, анатомічний і технічний — уявіть, яким було його збудження; й ці три види зв'язку, казав він до себе, в сфері людського буття постають як єдине, вони є мовби варіантами одного й того самого наполегливого прагнення, трьома галузями гуманітарної науки...
Проте роль протоплазми залишалася нез'ясованою, здавалося, що життю заборонено зрозуміти самого себе. Більшість біохімічних процесів була не лише невідомою, вони за своєю природою залишалися неприступними для дослідника. Адже майже нічого не було відомо про будову та утворення тієї живої єдности, яку ми називаємо «клітиною». Чи є сенс визначати складові мертвих м'язів, якщо живі не піддавалися хімічному дослідженню? Досить було тих змін, що викликали задубіння трупа, щоб визнати безплідним будь-яке експериментаторство. Ніхто не знав, що таке обмін речовин, ніхто не знав, що таке нервова система. Яким особливостям завдячують смакові субстанції своїм смаком? У чому причина, що різноманітні ароматичні речовини збуджують певні групи нервів? І, взагалі, що таке пахучість? Специфічні запахи людей та тварин базувалися на випарах якихось речовин, визначити які не щастило. Склад виділення, яке називають потом, також був не зовсім з'ясованим. Залози, що його виділяли, породжували запахи, які, очевидно, відігравали значну роль у ссавців, та їхнє значення для людини не було точно визначене. Фізіологічна роль деяких, імовірно, важливих частин людського тіла залишилася в тумані, вже не кажучи про сліпу кишку, яка досі була загадкою, в кроликів вона зазвичай була заповнена кашоподібною речовиною, але як ця каша звідти виходить і як відновлюється було невідомо. А що таке біла та сіра речовина людського мозку, що таке зоровий горб, пов'язаний із зоровим нервом, або сірі прошарки «мосту»? Речовина головного та спинного мозку так легко руйнувалася, що годі було й сподіватися дослідити колись її будову. Внаслідок чого при засинанні призупиняється діяльність кори великого головного мозку? Що перешкоджає самоперетравленню шлунка в живої людини, адже таке часом спостерігали в трупів? На це відповідали: життя, особливий опір живої протоплазми, при цьому вдавали буцімто не помічають, що таке пояснення є містичним. Теорія такого буденного явища, як лихоманка, була сповнена суперечностей. При посиленому обміні в тілі також збільшувалося тепло. Але чому, як і в інших випадках, воно не компенсувалося тепловіддачею? Чи залежало припинення потовиділення від стискування потових залоз? Але такий факт можна було виявити лише, коли людину морозило, оскільки, як правило, шкіра бувала радше гарячою. Лихоманка показувала, що саме в центральній нервовій системі гніздяться причини підвищеного обміну й того стану шкіри, який називають ненормальним, оскільки не знають, як інакше його означити.
Та що важить усе це незнання проти розгублености, яка виникає в дослідника перед такими явищами, як пам'ять, а особливо та віддалена та дивовижна пам'ять, яку ми називаємо успадкуванням набутих якостей? Була очевидною цілковита неспроможність пояснити такі процеси клітинної речовини з механістичного погляду. Сім'яна нитка, що передавала яйцю надзвичайно складні індивідуальні та родові особливості батька, була видима лише під мікроскопом, і найсильніше збільшення не давало можливости побачити її як однорідне тіло та визначити походження; оскільки в будь-якої тварини вона мала той самий вигляд, що й в інших. Такі особливості її структури змушують визнати, що з клітиною все відбувається не інакше, як із складними тілами, які вона вибудовує; що, таким чином, клітина сама вже є складним організмом, який своєю чергою складається з живих тілець, що вдаються до поділу, та індивідуальних живих єдностей. Тож доводилося рухатись від, здавалося, найменшого до ще меншого й розкладати елементарне на ще простіші елементи. Так само, як царство тварин, безперечно, складається з різноманітних видів, тваринно-людський організм також складається з цілого тваринного царства клітин, що також належать до різних видів, а до складу кожної клітини, в свою чергу, входить різноманітне тваринне царство ще простіших живих єдностей, розміри яких перебувають за межами видимости мікроскопа, й вони самостійно ростуть, самостійно множаться за законом, згідно з яким кожна може створювати лише собі подібну і, підкоряючись принципові поділу праці, гуртом слугують організації вищого порядку.