Проте Йоахим не знайшов поважних заперечень щодо такого плану.
— Це суперечить тутешнім порядкам, — лише сказав він. — Ти, так би мовити, частково їх порушуєш. Та я гадаю, що як виняток Беренс, напевне, не відмовить. Окрім того, ти можеш послатися на свій інтерес до медицини.
— Між іншим, це правда, — сказав Ганс Касторп, адже його бажання виникло з досить заплутаних мотивів. Протест проти пануючого тут егоїзму був лише одним з них. Разом з цим він мав потребу, щоб за ним визнали право на серйозне ставлення до страждання та смерти, на повагу до них — потребу, задовольнити яку він сподівався завдяки близькості до тяжкохворих та вмираючих і спілкуванню з ними, що мало створити своєрідну противагу до різноманітних образ, які зазнавали його почуття тут на кожному кроці, щодня та щогодини, причому деякі судження Сеттембріні в зв'язку з цим знаходили своє підтвердження, що дуже засмучувало хлопця. Прикладів було надто багато; якби Ганса Касторпа запитали, то він, можливо, перш за все вказав на тих мешканців санаторію «Берґгоф», які, за власним зізнанням, зовсім не були хворими й поселилися тут за власним бажанням, під офіційним приводом легкої хворобливости, а, насправді, лише заради власного задоволення чи тому, що їм подобається лікарняний режим; такою, наприклад, є вдова Гессенфельд, про яку ми вже пробігом згадували, досить жвава жіночка, що пристрасно любила з усіма закладатися. Вона закладалася з чоловіками, закладалася про погоду, про новоприбулих, про страви, які подаватимуть, про результат генерального обстеження, про те, скільки кому призначать місяців, хто з чемпіонів бобслейних, санних, ковзанярських та лижних змагань переможе, чим закінчиться роман між такими-то пацієнтами та ще про безліч цілком безглуздих і нецікавих речей, закладалася на шоколад, шампанське, ікру, і все це потім урочисто поїдалося в ресторані, закладалася на гроші та квитки в кінематограф і навіть на поцілунок — вона поцілує чи її поцілують, одне слово, ця її пристрасть вносила великий неспокій і пожвавлення в їдальні; та вся ця метушня була Гансові Касторпу дуже не до вподоби, сама присутність цієї пані вже здавалася образою для гідности цього місця страждань.
Адже в душі він щиро намагавсь оберігати цю гідність, обстоювати її навіть перед самим собою, хоча це було досить важко після майже піврічного перебування тут, нагорі. З часом йому відкрилося багато чого з життя цих людей, з їхніх учинків, звичаїв та поглядів, що зовсім не сприяло його добрим намірам. Ось хоча б оті двоє худих фраєрів сімнадцяти та вісімнадцяти років, яких прозвали «Макс і Моріц», чиї вечірні зникання заради покера та загулів з дамами служили постійною поживою для пліток. Незабаром після Нового року, тобто за тиждень (адже не треба забувати, що поки ми ведемо розповідь, час своєю нечутною ходою нестримно просувався вперед), за сніданком поширилась чутка, що масажист, зайшовши до них уранці, побачив, що обоє лежать на своїх ліжках зовсім одягнутими у пом'ятих вихідних костюмах. Ганс Касторп також сміявся, та хоча його добра воля була таким чином пригнічена, проте історія з «Максом і Моріцом» була ще дрібницею в порівнянні з історіями, які влаштовував адвокат Айнгуф з Ютербога; цей сорокарічний чоловік з гострою борідкою та руками, густо вкритими чорною порістю, з певного часу сидів за столом Сеттембріні замість шведа, що одужав, тож цей адвокат не лише щоночі повертався п'яним, а недавно так налигався, що не мав сил піднятися до себе в кімнату, і його знайшли лежачим на лужку. Окрім того, адвокат уславився як небезпечний спокусник, і пані Штер просто пальцем показувала на одну молоду даму, — між іншим, заручену на рівнині, — буцімто бачили, як та в цілком неприпустимий час виходила з кімнати Айнгуфа в самій лише шубці, під якою не було нічого, окрім панталонів-реформ. А це вже був скандал, не лише в моральному плані, Ганс Касторп розцінив цей випадок як особливо скандальний та образливий для себе особисто з погляду своїх духовних устремлінь. До цього додалося ще й те, що він уже не міг спокійно думати про адвоката, не згадуючи при цьому про Френцхен Оберданк, мамину доцю з гладенько зачесаним на проділ волоссям, яку всього кілька тижнів тому привезла сюди мати, вельми поважна провінційна пані. Френцхен Оберданк по приїзді та після першого обстеження визнали легкохворою, та тут або була допущена помилка, або її випадок виявився саме таким, коли тутешнє повітря перш за все сприяло не лікуванню, а розвитку хвороби, чи, може, молода дівчина заплуталася в якихось інтригах та переживаннях, які їй пошкодили; в кожному разі, через чотири тижні по приїзді після медичного обстеження вона увійшла до їдальні і, підкинувши вгору свою дамську сумочку, дзвінким голосом вигукнула: «Ура, я залишаюся на цілий рік!» — на що вся зала вибухнула гомеричним реготом. Та за два тижні стало відомо, що адвокат Айнгуф повівся з Френцхен як останній негідник. Зрештою, залишаємо цей вислів на нашій совісті чи, принаймні, на совісті Ганса Касторпа, адже для тих, хто цю чутку поширював, вона не видавалась аж надто нечуваною, щоб братися до таких сильних виразів. Знизавши плечима, ці люди натякали, що в подібних справах завжди беруть участь двоє, й навряд чи щось могло відбутися без бажання та згоди обох сторін. У всякому разі, такою була моральна позиція пані Штер щодо цього випадку.