І я кажу:
— Чому ні?
Ми розкрадачі твердої землі.
І Денні каже:
— Насправді її звати Бет.
Схоже, Денні зібрався створити свою власну планету.
Розділ двадцять другий
Лікарка Пейдж Маршалл надіває хірургічні рукавички й розтягує в руках якусь товсту білу нитку. Вона підходить до якоїсь старої калоші у відкидному медичному кріслі й каже:
— Місіс Вінтовер, розкрийте, будь ласка, рот.
Латексні хірургічні рукавички. В них руки здаються жовтими — мов руки у трупа. Трупи в анатомічному театрі. На першому курсі медичного коледжу. Трупи з голеними головами та лобками. Темні плями недоголених щетинок. Шкіра схожа на шкіру обпатраного курчати, дешевої курки з супового набору — жовтуватої і в дрібних пухирцях. Пір'я та волосся — це все кератин. М'язи людського стегна на вигляд схожі на темне м’ясо індички. Анатомія на першому курсі. Весь семестр, коли ти їси курку або індичку, тобі уявляється, що ти їси людське м'ясо. Труп із анатомічного театру.
Стара бісова баба закидає голову й широко розкриває рота, демонструючи чорні зубі. Язик увесь обложений. Він зовсім білий. Очі заплющені. Саме такий вигляд мають усі старі баби на причасті, на католицькій месі, коли ти прислуговуєш священику, який розкладає облатки[13] на білі старечі язики. Церква дозволяє приймати причастя в руки і самому класти собі до рота облатку, але ці старі леді воліють прийняти причастя з рук священика. Дві сотні розкритих ротів, дві сотні старих бабів тягнуть свої язики назустріч спасінню.
Пейдж Маршалл просилює білу нитку між зубами бабусі. Коли вона виймає нитку, на ній залишаються якісь сірі згустки. Лікарка Маршалл просилює зубну нитку між двома іншими зубами. Тепер нитка місцями червона.
Кровоточиві ясна.
Дивись також: рак рота.
Дивись також: некротизуючий виразковий гінгівостоматит.
Єдине, що мені подобалося в обов'язках хлопчика-служки, — це тримати дискос під підборіддям у кожного, хто приймає причастя. Дискос — це така золота тарілочка на паличці, щоби спіймати облатку, якщо та раптом упаде. Навіть якщо облатка падає на підлогу, її однаково треба з'їсти. Її вже освячено. Тепер вона — тіло Христове. Втілена плоть.
Я спостерігаю за тим, як Пейдж Маршалл чистить старій зуби. Закривавленою ниткою. Весь перед халата Пейдж забруднений сірими і білими плямами. І дрібними краплями рожевого.
До кабінету заглядає медсестра. Вона каже:
— Тут у вас усе гаразд? — Вона запитує у старої у відкидному медичному кріслі: — Вам не боляче? Пейдж вас іще не зовсім затиранила?
Стара щось булькає у відповідь.
Медсестра каже:
— Що-що?
Стара ковтає слину й каже:
— У лікарки Маршалл дуже ніжні руки. Вона краще за всіх чистить зуби.
— Майже готово, — каже лікарка Маршалл. — Ви молодець, гарно, смирно сидите, місіс Вінтовер.
Медсестра знизує плечима і виходить.
Єдине, що мені подобалося в обов’язках хлопчика-служки, — це коли ти випадково вдариш кого-небудь дискосом у горло. Люди стоять на колінах, руки складені для молитви, їхні обличчя, осяяні божественною благодаттю, — як вони раптом кривляться. Мені це подобалось.
І священик кладе облатки до рота парафіян і мовить:
— Тіло Христове.
І парафіяни приймають причастя й кажуть:
— Амінь.
Найзахопливіше — це вдарити когось по горлу, якраз у той момент, коли він говорить «амінь». Виходить кумедне булькання. Або смішне качине крякання. Або кудкудакання. Але найголовніше, щоб удар вийшов мовби випадково. І ще головне — не розсміятися.
— Усе готово, — каже лікарка Маршалл. Вона обертається, щоб викинути почервонілу нитку в сміттєве відро, і бачить мене.
— Я не хотів заважати вам, — кажу я.
Вона допомагає бабусі підвестись із крісла й мовить:
— Місіс Вінтовер, пришліть до мене, будь ласка, місіс Цуніміцу.
Місіс Вінтовер киває. Вона міцно стуляє губи, пробує язиком зуби. Вже на виході з кабінета вона обертається до мене й каже:
— Говарде, не треба сюди приходити так часто. Я вже пробачила тебе. За те, що ти мене обдурив.
— Не забудьте прислати до мене місіс Цуніміцу.
І я кажу:
— Ну то й що?
І Пейдж Маршалл мовить:
— А те, що у мене цілий день зайнятий зубною гігієною. Вам щось потрібно?
— Мені потрібно знати, що написано в маминому щоденнику.
— А, в щоденнику. — Вона знімає свої латексні рукавички й кидає їх у сміттєве відро. — Щоденник — тільки зайве підтвердження, що маячні нав'язливі ідеї були у вашої мами ще до вашого народження.
13
Облатка — тоненький коржик із прісного тіста для причастя у католиків і протестантів. — Прим. перекладача.