Розділ двадцять четвертий
За словами Пейдж Маршалл, мама приїхала з Італії в Америку, вже вагітна мною. Це було того року, коли хтось — незрозуміло хто — вдерся до якоїсь там церковці, десь на півночі Італії. Все це записано в маминому щоденнику.
За словами Пейдж Маршалл.
Мама зголосилася брати участь в експерименті зі штучного запліднення. Їй було вже майже сорок. Вона була незаміжня, та й не прагнула заміж, але хтось пообіцяв їй чудо.
Цей хтось знав іще когось, хто вкрав із-під ліжка священика взуттєву коробку. В коробці лежали останки одного чоловіка. Знаменитого чоловіка.
Тобто останки — це неправильно сказано.
Там був тільки шматочок.
Крайня плоть.
Це була релігійна реліквія. З тих приманок, на яку церква ловила людські душі в Середні віки. Один із небагатьох знаменитих пенісів, які збереглися. 1977-го року один американський уролог купив засушений пеніс Наполеона Бонапарта — завдовжки всього дюйм — за чотири тисячі доларів. Пеніс Распутіна — близько фута завдовжки — буцімто міститься десь у Парижі: в дерев’яній скриньці, викладеній оксамитом. Дванадцятидюймове страхіття Джона Діллінджера[15] буцімто зберігається в пляшці з формальдегідом у військовому госпіталі Волтера Ріда.
За словами Пейдж Маршалл, у маминому щоденнику записано, що шістьом жінкам запропонували вживити ембріони, створені на генетичному матеріалі, взятому від цієї самої реліквії. П’ятеро відмовились.
Шостий — це я.
Це була крайня плоть Ісуса Христа.
Навіть тоді, двадцять років тому, в мами були великі проблеми з головою.
Пейдж розсміялась і дістала чергову нитку, щоб вичистити зуби черговій старушенції.
— Але оцініть хоча б оригінальність ідеї, — сказала вона. — Ваша мама — жінка з фантазією.
Згідно з догматами католицької церкви Ісус знову отримав крайню плоть при воскресінні й вознесінні. За твердженням святої Терези з Авіли, коли Ісус їй явився і взяв її як дружину, він оддав їй свою крайню плоть як обручку.
Пейдж тягне нитку між зубами чергової старушенції, шматочки їжі й крапельки крові летять просто їй на окуляри. Вона нахиляє голову то до одного плеча, то до іншого, стараючись краще розгледіти зуби старої.
Вона мовить:
— Навіть якщо вся ця історія — чиста правда, немає ніяких доказів, що генетичний матеріал взято від дійсної історичної особи. Скоріше за все, ваш батько був яким-небудь бідним євреєм.
Пейдж Маршалл каже:
— Я гадаю, що тепер ви мусите погодитись.
— Погодитись на що?
— На запропонований мною спосіб, як зцілити вашу маму, — пояснює вона.
Убити ненароджену дитину. Я говорю, що навіть якщо я — не він, я однаково думаю, що Ісус би цього не схвалив.
— Звичайно, він би схвалив, — каже Пейдж. Вона смикає нитку, і шматочок якогось слизу із зубів летить просто в мене. — Хіба Бог не пожертвував власним сином в ім’я спасіння людей?
Ось вона, знову — невидима межа між наукою та садизмом. Між злочином і жертвою. Між убивством своєї власної дитини й тим, що Авраам ледве не зробив із Ісааком у Біблії.
Старушенція відвертається від Пейдж Маршалл, пробує язиком нитку й випльовує закривавлені шматочки їжі. Вона дивиться на мене й мовить своїм скрипучим голосом:
— Я вас знаю.
Усе відбувається так швидко, немовби я просто чхнув. Я говорю: я прошу вибачення. Прошу вибачення, що я зґвалтував вашу кішку. Що проїхав на автомобілі по вашій улюбленій квітковій клумбі. Що я збив винищувач вашого чоловіка. Що я спустив вашого хом’ячка в унітаз. Я зітхаю й запитую:
— Я нічого не забув?
Пейдж каже:
— Місіс Цуніміцу, будь ласка, розкрийте рот ширше.
І місіс Цуніміцу розповідає:
— Ми обідали з сином у ресторані, і ви там ледве не задихнулися до смерті. — Вона каже: — Мій син вам урятував життя.
Вона мовить:
— Я так ним пишалася. Він досі розповідає знайомим про той випадок.
Пейдж Маршалл дивиться на мене.
— Скажу вам по секрету, — мовить місіс Цуніміцу, — до того вечора мій син, Пол, потай вважав себе боягузом. Але з того вечора все змінилось.
Пейдж сідає на стілець і дивиться то на мене, то на місіс Цуніміцу.
Місіс Цуніміцу підпирає руками підборіддя, заплющує очі й усміхається. Вона каже:
— Моя невістка збиралася з ним розлучатися, та після того вечора вона знову в нього закохалася.
Вона каже:
— Я знала, що ви прикидаєтесь. Просто всі інші бачили те, що хотіли бачити.
Вона мовить:
— У вас — безмежний запас любові.
Стара жінка всміхається й каже:
— У вас велике і щедре серце.
15
Джон Діллінджер — відомий у сорокові роки XX століття американський гангстер. — Прим. перекладача.