Я воджу язиком по її labia minora[16] і уявляю собі, що це вухо лікарки Маршалл. Я дихаю носом і тягнуся язиком до порятунку.
Четвер — спочатку Вірджинія Вульф. Потім — Анаїс Нін. Потім — сеанс із Сакаґавеа, а потім — уже ранок, і мені треба йти на роботу в 1734 рік.
У перервах я записую у блокнот своє минуле. Працюю над четвертим ступенем. Складаю повний опис своїх гріхів.
П'ятниця — це Таня.
До п'ятниці в маминому будинку не залишається жодного каменя.
Таня приходить до мене додому, і Таня означає анальний секс.
Анальний секс чим гарний, що зад — він завжди тугий і тісний, як піхва незайманої. І Таня приносить із собою іграшки. Намисто, прути і стержні, які пахнуть вибілювачем із хлоркою. Вона приносить їх у чорній шкіряній сумці, яка постійно лежить у неї в багажнику. Таня бере мій член до рота й обробляє його, допомагаючи собі однією рукою, а вільною рукою пропихає мені в зад першу гумову кульку на довгій волосіні.
Я заплющую очі й намагаюся розслабитись.
Вдих. Видих.
Думай про мавпу з каштанами.
Рівно й повільно. Вдих, видих.
Таня пропихає в мене першу кулю, і я говорю:
— Ти мені скажи, якщо я раптом стану вже занадто проникливим, гаразд?
Перша кулька проходить усередину.
— Чому мені ніхто не вірить, — кажу я, — коли я говорю, що мені однаково.
Друга кулька проходить усередину.
— А мені правда на все начхати, — кажу. — Я давно вже нічого не відчуваю.
Третя кулька.
Я кажу:
— Більше ніхто ніколи не зробить мені боляче.
Четверта.
Таня продовжує працювати над моїм членом. Вона бере намисто міцніше й різко смикає.
Уявіть собі, що приходить до вас жінка, запускає руку вам у зад і висмикує кишки.
Дивись також: моя присмертна мама.
Дивись також: лікарка Пейдж Маршалл.
Таня смикає ще раз, і я кінчаю. Бризки сперми летять на шпалери. Вона смикає намисто, і мій член пульсує в сухих конвульсіях. У ньому вже нічого не лишилось, але він однаково пульсує.
І я кажу:
— Чорт забирай. Ні, правда. Це я точно відчув.
Чого б Ісус ніколи не зробив?
Я стою, нахилившись уперед і обпираючись руками об стіну. Коліна злегка зігнуті. Я кажу:
— Ти там легше. — Я говорю Тані: — Ти ж не газонокосарку заводиш.
Таня стоїть переді мною на колінах і дивиться на червоні кульки на підлозі, масні від вазеліну. Вона каже:
— О Господи. — Вона піднімає намисто з червоних гумових кульок і показує його мені. — Начебто намистин було десять.
Кульок лише вісім. І на волосіні — явний надлишок вільного місця.
Зад так болить, що я лізу туди рукою, щоб перевірити, чи немає крові. Судячи з того, як у мене там болить, кров має просто цебенити фонтаном.
Зціпивши зуби, я кажу:
— Непогано так побавились, еге ж?
І Таня каже:
— Підпиши мою відпускну записку. — Вона складає кульки в сумку й каже: — І все-таки сходи до травмопункту.
Дивись також: стороннє тіло в товстій кишці.
Дивись також: закупорка кишечника.
Дивись також: спазми, жар, септичний шок, параліч серця.
Я п'ять днів нічого не їв. Просто не відчував голоду і не згадував про те, що треба попоїсти. Я не відчував спраги чи втоми. Я не злився, не переживав, не відчував страху. Якщо де погано пахне, я цього однаково не відчуваю. Я знаю тільки, що сьогодні п'ятниця, тому що тут Таня.
Пейдж зі своєю зубною ниткою. Таня зі своїми іграшками. Ґвен зі своїм «виручальним словом». Вони всі тягнуть мене на мотузці. На волосіні, на нитці. Тягнуть і смикають.
— Та ні, — кажу я Тані. Я розписуюсь у неї у відпускній записці у графі «Поручник». — Усе нормально. Я не відчуваю, щоб там щось залишилося всередині.
Таня бере в мене відпускну записку й каже:
— Щось не віриться.
Найсмішніше, що мені й самому якось не віриться.
Розділ тридцять четвертий
Без страховки й навіть без водійських прав мені вдається вмовити таксиста допомогти завести зі штовхана стару мамину машину. По радіо передають інформацію про автомобільні пробки: аварія на такій-то вулиці, заглухлий трейлер на шосе до аеропорту. Я заправляюсь, їду до місця найближчої аварії та стаю в чергу. Просто щоб відчути, що я також до чогось причетний.
Я стою в пробці. Серце б'ється спокійно й рівно. Я не сам. Замкнений у цій пастці, прикидаюся, що я — звичайнісінький нормальний хлопець, який їде з роботи додому. До дружини й дітлахів. До свого власного будинку. Я можу прикинутися, що моє життя — не лише тяжке очікування чергового лиха; що в мене у житті є щось іще. Що я знаю, як правильно функціонувати. Інші дітлахи грають у «лікарню», у «дочки-матері», у «магазин»; я граю в пасажира, що їздить у громадському транспорті за сезонним проїзним квитком.