Жінка, яка сиділа біля вікна, із криком звелася на ноги.
– Ох, тату, як же добре, що ти зазирнув! А я цілий день надзвонювала майорові Найтону, аби зв’язатися з тобою, але він ніяк не міг сказати напевно, коли варто очікувати на твоє повернення.
Рут Кеттерінґ було двадцять вісім років. Хоча її не назвеш красунею чи навіть у справжньому сенсі слова гарненькою, та все ж вона мала приголомшливий вигляд завдяки кольоровій гамі. Ван Олдіна свого часу дражнили «рудим-коноплястим», а от колір волосся Рут наближався до чистого каштанового. У комплекті з ним ішли карі очі й вугільно-чорні вії – останній ефект дещо підсилювався фарбуванням. Вона була висока, струнка й не позбавлена грації рухів. При побіжному огляді її обличчя здавалося ликом Рафаелевої Мадонни. І лише придивившись, можна було помітити ту саму лінію щелеп та підборіддя, що й у батька, яка свідчила про ту ж рішучість і жорсткість. Вони були до лиця чоловікові, а от жінці пасували не так. Із самого дитинства Рут ван Олдін звикла чинити по-своєму, і кожен, хто коли-небудь ставав у неї на шляху, швидко усвідомлював, що дочка Руфуса ван Олдіна аж ніяк не з поступливих.
– Найтон сказав мені, що ти телефонувала. Я повернувся з Парижа лише півгодини тому. То що там за історія з Дереком?
Рут Кеттерінґ сердито спалахнула.
– Це щось невимовне! І переходить будь-які межі! – викрикнула вона. – Він… таке враження, що він не чує жодного мого слова!
У її голосі звучали не лише гнів, але й замішання.
– Мене почує, – твердо сказав мільйонер.
Рут повела далі:
– Протягом останнього місяця я заледве бачилася з ним. Він скрізь з’являється з тією жінкою.
– З тією жінкою?..
– З Мірей. Ну, танцівницею з «Парфенону».
Ван Олдін кивнув.
– На тому тижні я була в його батьків, у Леконбері. І там… поговорила з лордом. Він розмовляв зі мною дуже люб’язно й цілковито підтримав. Пообіцяв дати Дереку добрячого прочухана.
– Угу, – тільки й видобув мільйонер.
– Що ти хочеш сказати своїм «угу», тату?
– Те, що ти й подумала, Руті. Бідолашний Леконбері – та він же просто руїна. Звичайно, стариган на твоєму боці, і нічого дивного, що він спробував тебе заспокоїти. Ще б пак: його син та спадкоємець одружений з дочкою одного з найбагатших людей Америки! Звісна річ, йому не хочеться цього запороти. Але всім відомо, що лорд уже однією ногою в могилі, тож хай що він скаже, а Дереку це буде як горох об стінку.
– А хіба ти не можеш чимось зарадити, тату? – гнула своє Рут, хвилину-другу помовчавши.
– Та міг би, – відказав ван Олдін. Він на секунду замислився, а відтак повів далі: – Є кілька варіантів того, що тут можна зробити, але тільки від одного буде користь. Наскільки тобі вистачить мужності, Руті?
Та витріщилася на нього. А батько ствердно кивнув.
– Я хочу сказати саме те, що й кажу. Чи вистачить у тебе характеру зізнатися перед усім білим світом, що ти припустилася помилки? Із цього гармидеру є лише один вихід, Руті. Закрити збитковий бізнес і почати все заново.
– Ти маєш на увазі…
– Розлучення.
– Розлучення?
Мільйонер сухо посміхнувся.
– Ти так вимовляєш це слово, наче зроду його не чувала. Хоча твої друзі розходяться направо й наліво ледь не щодня.
– О! Це мені відомо. Але…
І змовкла, закусивши губу. А батько з розумінням кивнув.
– Я знаю, Рут. Ти така ж, як і я: терпіти не можеш випускати з рук своє. Але я навчився цьому, і ти теж повинна навчитися: буває так, що це єдиний вихід. Я міг би знайти способи скомандувати Дереку «до ноги», але зрештою все закінчиться тим же. Він тобі не пара, Рут: цей тип прогнив до самих кісток. І зауваж: я картаю себе за те, що дозволив тобі одружитися з ним. Але ж тобі на ньому просто світ клином зійшовся, та й він начебто всерйоз збирався почати життя з нової сторінки – ну й от, а я ж бо якось уже став у тебе на шляху…
Промовляючи останні слова, він не дивився на доньку. А якби поглянув, то, напевно, побачив би, як на її обличчі раптом проступив гнівний рум’янець.
– Було… – різким тоном проказала вона.
– От я і виявився надто м’якосердим, щоб повторити це вдруге. Хоча передати тобі не можу, як жалкую, що не повторив. Останні кілька років, Рут, твоє життя було не мед.
– Та що вже там – не надто… приємним, – погодилася місіс Кеттерінґ.
– От я й кажу, що час покласти цьому край! – І він ляснув долонею по столу. – У тобі досі можуть жити почуття до цього хлопця. Вирви їх з коренем! Поглянь фактам в обличчя. Дерек Кеттерінґ одружився з тобою заради грошей. Тут і казці кінець. Позбудься його, Рут.