Раптом почув, як хтось промовляє до нього біля самого
вуха:
– Встань, небоже, бо закоцюбнеш на морозі.
Стах заворушився, піднявся на ноги, обтрусив сніг з
колін, і тут же ніби почув з-під землі чийсь голос, але не
міг розпізнати, про що йдеться. Враз над хрестом появився
125
привид мертвого сина. Здалося, мовби чує його слова:
дивись, дивись востаннє, батьку. Ще мить – привид зник,
а голосу не стало чути. Стах перехрестився, почав шептати
молитву, але це були лише якісь уривки слів, і він поволі
пішов поміж гробами на вулицю. Якби хтось дивився на
нього зблизька, то подумав би, що дорогою йде п’яний
чоловік. Правда, на шляху йому ніхто в цей час не зустрівся,
хіба що проїхало два легкові автомобілі.
***
Стах не вважав себе тюхтієм або плохим чи боягузом.
Жінка, дізнавшись, що Мальва народила сина від її чоло-
віка, почала щоденні сварки, влаштовувала скандали, боя-
чись, що він може залишити її й піти до тої, що народила
йому здорового сина. Вона проклинала свого чоловіка і
Сергійка, який тільки-но народився.
Через рік після народження Сергійка, Стахова дружина
народила дочку, але втіхи від цього подружжя не має, бо
дочка страждає дитячим церебральним паралічем і це три-
вожить подружжя. Та ще більше стривожилась дружина,
коли дізналась, що помер Мальвин чоловік і тепер її Стах
може спокійно піти і жити з вдовою і здоровим сином.
Але її чоловік навіть такої думки ніколи не виношував, від-
новлювати з Мальвою колишні стосунки, а ночі, проведені
з нею під час заробітків, видавалися йому, наче без назви
прочитана книжка, в якій не було літер, а лише якісь неви-
разні, злиті докупи закарлючки, які тільки він їх міг прочи-
тати. А ще боявся гріха, бо присягав на Біблії, що буде жити
зі своєю дружиною аж до смерті, та совість почала муляти
душу, що не признався до рідного сина за його життя. Від
часу його народження лише кілька разів бачив його – і то
здалека. А міг підійти до нього, привітатись, поговорити з
ним віч-на-віч, притулити його до своїх широких грудей,
відчути биття його серця, дати якусь пораду, ба навіть при-
вітати з днем народження. Тепер вечорами не може заснути,
а як і засне, то відразу починає бачити жахливі сновиддя.
126
Про них нікому не розповідав і не хотів когось питати, як
позбутися нічних страхів.
…Цього світанку Стах прокинувся, відчувши як щось
стукає у скронях, тремтить усе тіло, що вкрилось холодним
потом й болить душа, млоїть серце.
Почав щось говорити сам до себе. Збудилась дружина
й питає:
– Що з тобою? Що сталось? Ти маєш якийсь дивний
вигляд, наче тебе хтось налякав.
– Що ж, втішайся, твої прокльони подіяли! Нема мого
сина, нема. Ти його прокляла! – проказав чоловік одним
подихом, злостиво дивлячись на дружину. Він схопився
з ліжка, довго ходив по кімнаті і раз у раз стискав пальці
в кулаки, то розправляв їх, мінився на обличчі, на якому
постійно вигравали жовна.
– Я не винна у його загибелі, а кляла не його, а ту шльон-
дру, що тебе звабила, – сказала дружина переконливим
голосом. У цю мить із страху її обличчя аж видовжилось і
здалося, що воно немов закам’яніло, а повіки очей постійно
миготіли. За хвилю оговталась і мовила жалібним голосом:
– Вибач, прости, якщо можеш. Більше ніколи не стану
когось проклинати, бо переконалась, що мої прокльони
рикошетом повернулись до мене, до нас, бо після цього
народилася дочка з важкою фізичною вадою і обоє через
це нині страждаємо.
– Отож-бо пізно спохватилися і ти, і я. Що з того, що
нині каєшся. Нічим вже зарадити не можна: син на тому
світі, а дочка буде мучитися ціле життя і вина в цьому – нас
обох. Я своєї вини теж не приховую, бо міг вчасно розлучи-
тися з тобою і не народилася б дочка такою нещасною.
– А що маємо тепер робити? – спитала дружина.
– Просити Бога, щоб на цьому наші біди скінчилися. Та,
власне, наш рід уже не продовжиться, нема кому продов-
жувати, бо ти і я – єдині у батьків. Треба про свої прокльони
всім признатися.
– Признатися? – дивується дружина. – Для чого?
127
– А для того, щоб стало наукою для інших. Думаєш, що
Бог тебе послухав і послав кару? Ні, це диявольський дух
тоді заволодів був тобою і тепер тішиться з нас обох нещас-
них. Я, наприклад, ночами не сплю, щоразу бачу страшні
сновиддя. Прокидаюся вранці – болить душа і, здається,
поволі покидає тіло.
– Візьми себе в руки, заспокойся, – радить дружина.