– Якби не Сергійкова смерть, то я була б щасливою, а
так… – не доказала, бо біля них появився гурт жінок, що
йшли додому з церкви і голосно про щось розмовляли.
Обоє дійшли того місця, де їй треба повертати до свого
дому, а йому йти ще далеко.
– Признаюсь, що попередніми днями я ходив зачумле-
ний і чекав на щось страшне, що має статися. Здавалося, що
смерть уже клепає на мене затуплену косу, а тепер, поба-
чивши тебе і порозмовлявши, відчуваю, що треба жити,
зрозумів, що лагідна розмова відвертає страшні думки.
– Ти, мабуть, чув, що про мене різне говорять, що я
алкоголічка, не дбаю про дітей, і донедавна люди мали
рацію. А після загибелі сина дала собі слово ніколи не вжи-
вати алкоголю. І тобі раджу заспокоїтися. Кажуть, що час
лікує і треба поспішати жити, бо ніхто не знає скільки йому
призначено літ тішитися таким прекрасним світом.
Слухаючи Мальву, Стах чомусь здригався усім тілом,
відвертав очі вбік, аби вона не бачила його хвилювання.
130
– Я не можу собі простити, що не признався до рідного
сина, але й ти могла хоч би натякнути йому, що в нього є
рідний батько, а не той, кого він кликав «тату».
– Не було такої нагоди, бо мій чоловік відразу полю-
бив його, як свого рідного, і ніколи мені за нього не доко-
ряв. Лише, здається, була така розмова з ним старшого
сина, який іноді насміхався над братом, що він в іншого
батька вдався, – сказала Мальва тихим голосом, який тут же
обірвався мовчанкою, наче язик заплівся між зубами.
– О, який жаль, яка втрата! От якби хтось був мене напо-
умив признатися до рідного сина, хоч кілька днів тому, то
може не сталося б нещастя. А так – одна гризота, вічний
біль, і гріх тяжкий, якого годі буде спокутувати.
– Поки не мине сорок днів, то буду щодня ходити на
цвинтар й оплакувати сина, а ти теж приходь, бо я сама
боюся бути серед цвинтарної тишини, можу навіть знепри-
томніти. Кажуть, що на деяких гробах товчеться якась нечи-
ста сила і може зашкодити тим, хто затримається там до
заходу сонця.
– Не бійся, то все чиїсь вигадки, – сказав Стах, але я буду
теж приходити оплакувати свого сина і каратися, що не ска-
зав йому правду і спізнився, чекаючи слушного моменту.
На роздоріжжі обоє розійшлися в різні сторони, навіть
не глянувши одне одному в заплакані очі. З самого ранку
дорогу засніжило, але це й не дивно, адже надворі зима.
Січень 2017 р.
131
ІНТУЇЦІЯ СМЕРТІ
Люди не хочуть жити вічно,
Люди просто не хочуть вмирати.
Станіслав Лем
Люди, що здатні передбачувати майбутні події, були
відомі з сивої давнини. Є вони і в наш час. Їх по-різному
називають: далекоглядні, провісники, пророки, ясновидці.
Ці особистості можуть сказати наперед, що відбудеться в
далекому чи близькому майбутньому. Так за багато століть
до нашої ери пророки віщували про прихід на землю Месії,
і їхнє пророцтво збулося. Нині ніхто цього не заперечує.
Пророки трохи пізнішого часу передбачали події масш-
табного характеру, які мали б статися. І дійсно, ставалися
події в цивілізації людського суспільства, про які задовго
до цього вказували ясновидці. Хоч про такі передбачення
пишуть або розказують десь прочитане чи почуте аж тоді,
коли подія, про яку йдеться, уже відбулася.
У релігійній літературі про таких людей кажуть, що
вони наділені Божим одкровенням, можуть віщувати, що
чекає людину в майбутньому і навіть вказують точну дату
цієї події.
Природний дар таких людей донині ще не повністю
вивчений. А є люди, які наділені високою здатністю логіч-
ного мислення, і це науково обґрунтовано. Можна приве-
сти багато передбачень таких, наділених надзвичайними
властивостями, людей в недалекому минулому: Вольф
Месінг (1899-1974) передбачив точну дату і навіть годину
смерті своєї дружини Аіди, яка передчасно померла з при-
воду онкологічної хвороби в 1960 році, завбачив катастрофу
літака, який повезе команду спортсменів на чергове зма-
гання в часи правління Сталіна, передбачив заздалегідь (за
двадцять років до цього) розпад Радянського Союзу і багато
чого іншого. Впродовж життя сам переніс чимало злигод-
нів: переслідування нацистами, а пізніше стежили за ним
132
кагебісти, хоч був удостоєний звання заслуженого артиста
Російської федерації. В останні роки життя страждав гли-
бокою депресією, постійно перебув у страху. Завбачив і