Маяковський, як і його батько, Володимир Костянтинович,
був схильний до різких змін настрою навіть у незначних
життєвих ситуаціях. Сам поет іноді зізнавався своїм зна-
йомим, що в нього діється на душі щось незвичне, хоч це
було помітно для навколишніх навіть неозброєним оком.
Почав писати рано і відразу його запримітили як читачі,
так і чималі слухачі, бо Маяковський читав свої вірші в бага-
тьох аудиторіях і цим пишався, що його слухають, аплоду-
ють, часто хвалять, інколи ганьблять. З державним керів-
ництвом був у доброзичливих стосунках, а з Наркомом
освіти О. В. Луначарським часто обговорювали літературні
справи.
Як тільки-но встановилась радянська влада в Росії, Мая-
ковський сказав: «Нужно приветствовать новую власть и
войти с ней в контакт».
І це поетові легко вдалося. Йому дозволяли їздити в
європейські країни, США, де він теж збирав чималу публіку,
читаючи свої вірші. До речі, там народилася в нього позаш-
любна дочка, яка до старості літ пишалася своїм батьком.
До кінця життя залишився без партійного квитка, хоч,
як сам зізнавався, від партії себе не відділяв.
Всі, що його знали і слухали, помічали його психічну
неврівноваженість. Успіхи в літературі його окриляли, а
142
невдачі чи критика вводили в глибоку депресію. На висоті
таких психічних зривів розмірковував про самогубство не
тільки в приватних розмовах, але й писав у своїх віршах.
З цього приводу наведу уривки двох віршів:
«Стоит только руку протянуть –
Пуля мигом в жизнь загробную
Начертит гремящий путь» («Про Это»).
***
«Что ж, выходите
Ничего
Подкреплюсь
Видите – спокоен я!
Как пульс
Покойника» («Облако в штанах»).
У інших віршах прямо прорікав свою передчасну
смерть:
«Все чаще думаю – не поставить ли лучше точку жизни в
своем конце! Все равно я знаю, я скоро сдохну» («Флейта позво-
ночник»).
В іншому вірші читаємо:
«А серце рвется к выстрелу,
А горло бредит бритвою.
Петлю на шею луч накинь».
(«Человек»)
У буденному житті Володимир Маяковський з молодих
літ намагався піднестися над людьми, що його оточували,
вважаючи себе геніальним поетом.
І ось наближався кінець його земного життя. Поет три-
валий час жив разом із сім’єю Брик Лілії та Йосипа. У ці
злощасні дні вони перебували у відрядженні за кордоном.
Дехто припускає, що і вони причетні до прискорення заги-
белі поета. У їхній квартирі часто збиралися вбивці-чекісти.
Серед них бував комісар українського ГПУ Горожанін, який
причетний до масових арештів українських інтелігентів,
яких згодом тримали в тюрмах, а відтак розстріляли. Це він
подарував Маяковському пістолет, з якого поет застрелився.
143
У квітні 1930 року в театрі Мейерхольда була постав-
лена п’єса Володимира Маяковського «Баня», яку нега-
тивно сприйняли глядачі, а наступного дня в пресі появи-
лися негативні відгуки на неї. Дехто з істориків каже, що в
одному з персонажів «Бані» Сталін впізнав себе і наказав
ліквідувати поета, хоча це малоймовірно.
Усі неприємності, які одночасно нагрянули на психопа-
тичного поета, привели його до самогубства. 14 квітня 1930
року о 10 годині 15 хвилин після недружелюбної розмови з
актрисою Художнього театру, в своєму робочому кабінеті у
Москві вистрілом із пістолета Маяковський покінчив життя
самогубством. За два дні до цього написав прощальний лист
і залишив його на робочому столі, в якому було написано:
«В том, что умираю, не вините никого и пожалуйста не
сплетничайте. Покойник этого ужасно не любил…. Товарищ
правительство, моя семья – это Лиля Брик, мама, сестры и
Вероника Полонская.
Если ты устроишь им сносную жизнь – спасибо…
Как говорят –
«инцендент исчерпан,
Любовная лодка
разбилась об быт.
Я с жизнью в расчете
и не к чему перечь
Взаимных болей,
бед