Власні методи правознавства, до яких відносять формально- юридичний (юридико-технічний, догматичний) та порівняльний методи, застосовуються на стадії дослідження законодавства та юридичної практики.
Формально-юридичний метод використовується для пізнання внутрішньої форми правових явищ і процесів, дозволяє на основі узагальнення та виявлення ознак формулювати поняття, дефініції, визначення. Він застосовується для з’ясування волі законодавця, вираженої в тексті закону. Особливість цього специфічного для юриспруденції методу полягає в зосередженні уваги на логічному опрацюванні правових норм. За допомогою різних логічних операцій окремі правові положення трансформуються в загальні поняття, з яких у свою чергу виводяться певні логічні наслідки, здійснюється їх тлумачення. Логічне оброблення може проводитися щодо матеріалів, які характеризують окремі правові явища, — нормотворчості, норм права, їх реалізації тощо.
Застосування порівняльного методу включає різні напрямки дослідження державно-правових явищ. Аналіз певного явища на різних історичних етапах сприяє встановленню тенденцій і закономірностей його розвитку. На цій основі можна простежити наявність чи відсутність наступності в розвитку такого явища, як держава і право, і дійти висновку про доцільність або недоцільність використання відповідного історичного досвіду. Так, розвиток прав і свобод людини і громадянина в Україні та інших демократичних країнах дає змогу зробити висновок про наявність постійних тенденцій до їх розширення і посилення їх захисту. Вибір для України змішаної форми державного управління співзвучний історичним традиціям гетьманської влади у сполученні із забезпеченням участі населення у вирішенні громадських справ на тих етапах розвитку України.
Порівняння можуть здійснюватися і з формами держави і права іноземних країн чи їх окремих інститутів. Це дає можливість виявити спільні риси і відмінності державно-правових явищ, їх позитивні і негативні риси. Таким чином узагальнюється досвід, частина якого може враховуватися в процесі розвитку національної державної і правової систем. В Україні таке врахування особливо необхідне в процесі правового врегулювання ринкових та інших пов’язаних з ними суспільних відносин.
Отже, кожен метод має свою сферу застосування та відображає лише певний аспект наукового дослідження. Відтак, методи можуть бути ефективним інструментарієм лише у своїй сукупності, натомість необґрунтоване ігнорування якогось окремого способу теоретичного пошуку здатне привести до недостовірного наукового результату. Слід урахувати й те, що у різних правових дисциплінах співвідношення використовуваних методів неоднакове. У кримінології, наприклад, основним є конкретно-соціологічний метод, в галузевих юридичних науках важлива роль відводиться формально-юридичному методу, теорія держави і права надає пріоритет системному методу, історико-юридичні науки — хронологічному.
Контрольні запитання
1. Дайте визначення методології юридичної науки та охарактеризуйте її структуру.
2. Що таке метод юридичної науки, які його відмінності від методологічних підходів та методики?
3. Назвіть основні методологічні підходи до дослідження держави і права.
4. Проаналізуйте систему загальнонаукових методів юридичної науки.
5. Вкажіть особливості і зміст спеціальних та власних методів теорії держави і права.
Розділ 3 Загальна теорія держави і права в системі суспільних і юридичних наук
§ 1. Загальна теорія держави і права та суспільні науки
Загальна теорія держави і права, як і будь-яка наука, не може розвиватися ізольовано, поза взаємодії з іншими галузями знань. У процесі вивчення предмета загальної теорії держави і права досить часто виникає потреба у використанні досягнень інших суспільних наук, таких як філософія, соціологія, економічна теорія, політологія, логіка, конфліктологія, соціальна психологія, антропологія, етика тощо. На цій основі об’єктивно виникають нові міждисциплінарні галузі досліджень (зокрема, антропологія права, юридична конфліктологія, правова психологія, юридична логіка та ін.) як результат інтеграції і розвитку наукових знань.