На другому етапі після здобуття незалежності в 1991 р. розпочалося формування самостійної правової системи, що стало одним із проявів народного та державного суверенітету, спрямованим на задоволення інтересів українського суспільства. Акт проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 р. обґрунтував утворення самостійної Української держави, зокрема, продовженням тисячолітньої традиції державотворення в Україні.
Під час існування у складі СРСР Україна належала до соціалістичної правової сім’ї. Проблема віднесення правових систем постсоціалістичних країн до певної правової сім’ї є питанням сучасної наукової дискусії. Різні концепції, що оцінюють статус національної правової системи після здобуття незалежності, можна поділити на декілька головних напрямків.
1. Належність до романо-германської правової сім’ї. Прихильники цієї концепції виходять з того, що історично вітчизняна правова система, починаючи з дореволюційних часів, належить до романо- германської правової сім’ї. Її основні риси формувалися під впливом європейської юридичної науки, система права розвивалася на основі рецепції римського права, основним джерелом права визнається нормативно-правовий акт, законодавство кодифіковане. Радянський період історії розглядається як тимчасовий відхід від романо-германської сім’ї, а сучасний — як позбавлення соціалістичних рис та повернення в лоно європейського права.
2. Належність до слов’янської правової сім’ї. Деякі науковці обґрунтовують необхідність визнання формування після розпаду соціалістичної сім’ї на її базі самостійної слов’янської (євразійської) правової сім’ї, до якої відносять правові системи України, Бєларусі, Росії та інших східноєвропейських держав. Стрижневою у цій сім’ї визнається правова система Росії, яка, на думку деяких авторів, має самодостатній та незалежний від інших правових сімей характер. Зокрема, її характеризують специфічна правосвідомість, відповідно до якої пріоритет надається захисту переважно публічних, а не індивідуальних інтересів, позитивістське сприйняття права, нерозвинута правова культура, особливе правозастосування — широке використання інших соціальних норм для регулювання суспільних відносин, недовіра й ігнорування державних юридичних структур та ін.
3. Утворення на основі соціалістичної правової сім’ї трьох окремих систем, які тяжіють до різних правових сімей. Зокрема, прибалтійські країни (Латвія, Литва, Естонія) найбільш рішуче позбавляються наслідків радянського періоду та у правовому розвитку зорієнтовані не на інші пострадянські держави, а на північноєвропейські країни, які іноді об’єднують у окрему скандинавську правову сім’ю. Російська правова система намагається розвиватися самостійним шляхом, який передбачає інтеграцію окремих елементів радянської системи з сучасними правовими інститутами. Водночас для цієї системи є характерним дуже обмежене використання іноземного правового досвіду. Все це дозволяє дійти висновку про поступове формування на основі правових систем Росії та деяких інших країн (Бєларусі, Казахстану тощо) окремої євразійської правової сім’ї. Україна у правовому розвитку зорієнтована на романо-германську правову сім’ю, класичне європейське право. Водночас риси, що їх набула національна правова система, як ї системи інших постсоціалістичних східноєвропейських держав, роблять необхідним їх виділення в окрему (східноєвропейську) групу, яка розвивається у межах романо-германського права.
Аналіз сучасної національної правової системи дозволяє констатувати, що зараз не існує істотних відмінностей від континентального права ні за способами створення правових норм, ні за способами їх систематизації, ні за способами їх тлумачення, ні за способами їх використання у правозастосовній практиці. Суттєвих змін зазнає право- розуміння: офіційно визнано ідею верховенства права, природності прав людини та їх пріоритету щодо держави, правової, соціальної, демократичної держави, поділу права на публічне і приватне, непорушності приватної власності, що є характерним для європейської правової традиції. Отже, найбільш обґрунтованою є наукова позиція, відповідно до якої правова система України разом з іншими постсоціалістичними східноєвропейськими державами перебуває у стані повернення до романо-германської правової сім’ї. Разом з тим необхідність урахування історично набутих відмінностей все ж дозволяє виділити східноєвропейські країни в окрему групу в межах романо-германської правової сім’ї.