Невеличкий масивний диск на скафандрі почав обертатися. І разом з ним, тільки в протилежний бік, повільно обертався Айт. Власне, він не помічав руху, але зорі зрушили зі своїх місць і попливли небосхилом.
Згори, з-за шолома скафандра, спускався темний диск Пірейї. Рідна плането, яка ти близька і яка далека! Коли б скоритись силі твого тяжіння і впасти просто вниз, мабуть, вистачило б години, щоб долетіти до тебе. Долетіти, спалахнути яскравим метеором в атмосфері та й розвіятися назавжди… Але не зробиш навіть цього, бо судилась інша доля — довіку обертатися навколо тебе разом зі штучним супутником — «Зорею Кейз-Ола».
Все нижче опускався диск планети, а разом з тим в полі зору Айта поступово з'являлась і «Зоря Кейз-Ола» — велетенський тороїд, надгризений бублик діаметром кількасот людських зростів.
В ободі колеса сяють численні віконця. То — житлові приміщення інженерів та наглядачів, майстерні, склади. Але ще більше вогнів біля недобудованої частини тороїда, у секторі БЦ, де вчора працював Айт, — там прилаштовують і приварюють титанові листи обшивки.
Борсаються каторжники, одягнені в незручні, застарілі скафандри. Вони прип'яті тросами до штучного супутника, і це дає хоч якусь можливість пересуватись. А треба ж ще й працювати, виконувати денну норму. А не виконаєш — дадуть два балони кисню замість п'яти, відбуксирують у карцер — міжпланетний простір за межами «Зорі Кейз-Ола» — та й лишать напризволяще.
— Стривай, негіднику! — скрегоче зубами Айт. — Ми розрахуємось за все!
Тільки де там — лічильник газометра показує, що перший балон уже порожній. Ще півдоби на отакому повітряному пайку!.. Цього не можна витримати!
І все-таки Айт витримував. Стогнав, хрипів, часом втрачав свідомість, однак зразу ж приходив до тями.
В одну з таких хвилин Айтові здалося, що він почав марити: повз нього нібито хтось промчав. Айт стріпнувся й визирнув у бічне віконце шолома. Ні, таки й справді: якийсь темний силует просувається, закриваючи собою зірки. А ось блимнув вогник. І водночас Айт помітив, що він сам трохи схитнувся. Що це?.. Може, потрапив у метеоритний рій?.. Так ні: силует повертає назад. То, може, наглядач Орт вирішив знищити ненависного йому каторжника негайно?
Айт ввімкнув кисень на повну силу. Дивне сп'яніння огорнуло його мозок. Напружилися м'язи. Мстива радість спалахнула в грудях: ну, то лети ж, лети сюди! Аби тільки схопитися за тебе, а там дізнаємось, кому жити, а кому вмирати!
Айт смикнувся назустріч темній постаті. Прокляття — не вистачає довжини рук!.. Ну, ще трошки… ще…
Блиснула на мить лампочка внутрішнього освітлення скафандра. Освітила обличчя людини.
Ні, то був не Орт, а інженер Проут, похмурий Проут, що завжди позирав на каторжників вовком, але нікому з них не чинив зла. Куди й чого його носило аж ген за межі звичайних трас «Зорі Кейз-Ола»?
Проут увімкнув ще раз внутрішнє освітлення. Скривився. Похитав головою.
Айт занепокоєно провів його поглядом і раптом побачив: інженер тягне за собою тонісіньку ниточку, сріблясту павутинку, яка висить ось тут, поруч. Ба ні: їх навіть дві — Проут захопив Айта в петлю.
Якби це вдень, якби Пірейя не закрила сонячного світла, ці павутинки засяяли б яскравими лініями на тлі оксамитно-чорного неба і їх помітив би кожен. Зараз їх бачить тільки Айт, та й то лише тому, що на них падає відблиск вогнів «Зорі Кейз-Ола».
Що замислив інженер Проут, Айт не знав. Але у всякому разі оці ниточки-павутинки допоможуть йому перейти безодню.
З величезною обережністю Айт схопився за одну з ниточок і ще обережніше почав намотувати її на рукав скафандра.
На кінці ниточки щось було — не масивне, бо Айт відчув незначне прискорення власного тіла, але й не дуже легке. Довелося намотати чимало нитки, доки предмет наблизився.
Балончик з киснем! На очі Айта навернулися сльози від радості і вдячності.
До балончика було прикріплено картку з цупкого паперу. Айт схопив її і, до болю напружуючи очі, прочитав при світлі далеких ліхтарів «Зорі Кейз-Ола».
«Нитка прив'язана до ракети-поштаря. Траєкторію розраховано. Вас автоматично викине з парашутом над Монією. З'явіться: Дайлерстоун, Броклайн, 716, майстер Корк. Не баріться. Ваше загаяння — моя смерть».
О, Айт не барився, але й не квапився, щоб не увірвати свою єдину надію на порятунок — тонісіньку павутинку з перлону.
Все ближче до ракети-поштаря… Вона була прип'ята до причального майданчика, далеко від населеної частини штучного супутника. Вхідний люк її лишився незамкнений. Однак Айт звів подих тільки тоді, коли загвинтив усі вентилі і шлюзову камеру заповнило повітря.