Малкольм похитав головою.
— Ні. Насправді, коли ти згадала про це, я розумію, що не бачив жодних кістяків.
— І я теж. — Вона відсунула лампу вбік. — В цьому острові є щось дивне, Іяне.
— Я знаю, — відповів Малкольм.
— Знаєш?
— Так, — відповів він. — Я з самого початку це підозрював.
Загуркотів грім. Рівнина внизу була темною й безмовною, якщо не брати до уваги віддалене гарчання рапторів.
— Може, нам слід повернутися? — з тривогою в голосі спитав Едді.
— Навіщо? — відповів Левін. Він вдягнув окуляри нічного бачення, задоволений тим, що додумався взяти їх із собою. У окулярах світ заграв відтінками світло-зеленого. Він добре бачив рапторів біля здобичі, витолочену високу траву та кров навколо. Зі скелетом вже давно було покінчено, хоча все ще можна було почути хрускіт кісток, що їх гризли тварини.
— Просто я думаю, — сказав Едді,— що вже темно, і в трейлері нам буде безпечніше.
— Чому? — спитав Левін.
— Він укріплений, міцний і дуже безпечний. У ньому є все, що нам потрібно. Я просто думаю, що нам слід бути там. Я маю на увазі, ти ж не збираєшся тут залишитися на всю ніч?
— Ні,— сказав Левін. — Ти що, за фанатика якогось мене маєш? — Едді усміхнувся. — Але давайте побудемо тут ще трохи, — додав він.
Едді повернувся до Торна.
— Доку, що скажете? Скоро дощ може початися.
— Ще трохи, — сказав Торн. — А тоді поїдемо всі разом.
— Динозаври були на цьому острові протягом п’яти років, може, більше, — сказав Малкольм. — Але жоден з них не з’являвся у інших місцях. І раптом торік на пляжах Коста-Рики і, згідно із повідомленнями, на островах Тихого океану почали виявляти туші мертвих тварин.
— Їх принесло течіями?
— Ймовірно. Але питання в тому, чому саме зараз? Чому аж через п’ять років? Щось змінилося, але ми не знаємо… зачекай хвилинку… — Він відійшов від столу до комп’ютера і повернувся до монітора.
— Арбі зміг увійти у стару мережу, — сказав він, — і там все ще є дослідницькі матеріали з вісімдесятих. — Він порухав мишкою курсор на екрані.— Ми їх не дивилися… — Він побачив, як з’явилося меню, що показувало робочі та дослідницькі файли. Він почав прокручувати текст на екрані.
— Багато років тому в них були проблеми з якимось захворюванням, — мовив він. — У лабораторії було багато записів про це.
— Яке захворювання?
— Вони не знали, — відповів Малкольм.
— У дикій природі є чимало хвороб, які розвиваються повільно, — сказала вона. — Може минути п’ять або десять років, перш ніж вони проявляться. Їх викликають віруси або пріони.[25] Наприклад, свербець, схожий на білкові фрагменти або коров’ячий сказ.
— Але, — зауважив Малкольм, — ці хвороби виникають тільки від вживання зараженої їжі.
Запала тиша.
— Як думаєш, чим їх тоді годували? — спитала вона. — Просто я думаю, це були ще дитинчата динозаврів. Що вони їдять? Я думаю, молоко, але…
— Так, молоко, — сказав Малкольм, читаючи текст на екрані.— Перші шість тижнів — козяче молоко.
— Це логічний вибір, — відповіла вона. — Козяче молоко завжди використовують у зоопарках, бо воно гіпоалергенне. А що пізніше?
— Хвилиночку, — сказав Малкольм.
Гардінг провела рукою по нозі малюка, чекаючи, доки застигне смола. Вона глянула на «гіпс», понюхала. Запах все ще був сильним.
— Сподіваюся, що все буде добре, — сказала вона. — Іноді тварини не дозволяють малятам повертатися, якщо ті пахнуть «чужим». Але, можливо, запах зникне після того, як застигне смола. Скільки часу вже минуло?
Малкольм глянув на годинник.
— Десять хвилин. Ще десять хвилин і воно застигне.
Вона сказала:
— Я хотіла б віднести цього хлопця назад до гнізда.
Загуркотів грім. Вони глянули в темряву за вікном.
— Мабуть, сьогодні вже надто пізно, щоб його повертати, — сказав Малкольм. Він все ще стукотів по клавішах, дивлячись на екран.
— Отже… чим їх годували? Добре. У період з 1988 до 1989 року… травоїдні отримували розмочений рослинний матеріал тричі на день… а хижаки…
Він зупинився.
— Що давали хижакам?
— Схоже, подрібнений екстракт білків тваринного походження…
— З чого? Зазвичай, використовують індичку або курку, додаючи туди антибіотики.
— Capo, — сказав він, — вони робили це з овець.
— Ні,— не повірила вона, — не може бути.
— Ага, робили. В них був постачальник, який розводив овець.
— Жартуєш, — сказала вона.
Малкольм відповів:
— Боюся, що це правда. А зараз дозволь мені подивитися, чи можу я знайти…
25
Пріони — особливий клас збудників інфекцій, які складаються лише з білків і можуть спричиняти важкі захворювання центральної нервової системи в людей та ряду вищих тварин, що, в свою чергу, відносяться до повільних інфекцій.