— Більше трьох футів? — крикнула Сара.
— Так!
— Погано!
Тепер вони були за десять ярдів він раптора і втрачали швидкість. Тварина бігла у зарості бенетитів.[27] Вони дряпалися об жорсткі стовбури. Місцевість була нерівною; мотоцикл підстрибував на ходу.
— Нічого не бачу! — кричала Сара. — Тримайся!
Вона звернула, віддаляючись від раптора і прямуючи до річки. Тварина зникала в траві.
— Що ти робиш? — крикнула Келлі.
— Ми повинні відрізати йому шлях!
Перед ними з вереском піднялася зграя птахів. Сара їхала крізь їхні крила, тож Келлі нахилила голову. Гвинтівка клацнула в її руці.
— Обережніше! — крикнула Сара.
— Що сталося?
— Вона вистрілила!
— Скільки в мене ще пострілів?
— Ще два! Використай їх як слід!
Попереду була річка, що мерехтіла в місячному світлі. Вони вирвалися з трави і виїхали на багнистий берег. Сара повернулася, мотоцикл нахилився, колеса ковзнули і він впав набік. Келлі впала в холодну багнюку, Сара звалилася зверху, але відразу ж схопилася на ноги і підбігла до мотоцикла, крикнувши:
— Давай!
Приголомшена Келлі рушила за нею. В руках вона тримала вкриту багнюкою гвинтівку. У голові майнула думка — чи вона ще стрілятиме? Сара вже сіла на мотоцикл; завівши двигун, махнула їй рукою. Келлі сіла позаду, і вони попрямували до берега річки.
Раптор був у двадцятьох ярдах попереду. І підбирався до води.
— Він тікає!
«Джип» Торна з гуркотом падав вниз, втративши керування. По лобовому склу ляскали пальмові гілки; вони нічого не бачили перед собою, але відчували крутизну схилу. «Джип» крутнувся вбік.
Левін закричав.
Торн схопився за кермо, намагаючись розвернути машину назад. Він натиснув на гальма; «Джип» вирівнявся і продовжив спускатися вниз. Попереду між пальмами була прогалина — він побачив поле чорних валунів. Раптори дерлися валунами. Може, якщо поїхати вліво…
— Ні! — заволав Левін. — Ні!
— Тримайся! — крикнув Торн і повернув кермо. Автомобіль втратив зчеплення з дорогою і ковзнув донизу. Вони врізалися у перший з валунів і розбили фару. Торн подумав, що добив коробку передач, але автівка ще якось рухалася схилом, зсуваючись вліво. Друга фара розбилася об гілку дерева. Вони продовжували рух у темряві, продираючись крізь інший ряд пальм, а потім різко вдарилися об землю.
Колеса «Джипа» покотилися по м’якій землі.
Торн зупинив машину.
Запала тиша.
Вони визирали з вікон, намагаючись зрозуміти, куди потрапили. Але навкруги стояла така темрява, що було важко щось роздивитися. Схоже, вони опинилися на дні глибокого яру, порослого деревами.
— Алювіальні контури, — сказав Левін. — Ми маємо бути в руслі річки.
Коли очі звикли до темряви, Торн побачив, що той має рацію. Раптори бігли по центру русла, з обох боків оточеного великими валунами, але саме русло було піщаним і досить широким, щоб проїхати машиною. Він рушив за ними.
— У вас є бодай якесь уявлення про те, де ми знаходимося? — спитав Левін.
— Ні,— відповів Торн.
Машина їхала вперед. Русло розширилося, перетворившись на рівний річковий басейн. Валуни зникли; по обидва боки річки росли дерева. Тут і там з’являлися плями місячного світла. Бачити стало легше.
Але раптори зникли. Він зупинив машину, опустив вікно і прислухався. Було чути їхнє гарчання та ревіння — здається, десь зліва.
Торн поставив машину на передачу і залишив русло, рушивши крізь зарості папоротей та випадкових сосен. Левін спитав:
— Як думаєте, хлопчик пережив це падіння з пагорба?
— Не знаю, — сказав Торн. — Мені важко уявити.
Він повільно їхав уперед. Вони зупинилися між дерев і побачили галявину, де папороть була витоптана повністю. За галявиною було видно береги річки, у воді відбивалося місячне світло. Якимось чином вони повернулися до річки.
Але дещо привернуло їхню увагу й на самій галявині. На широкому відкритому просторі вони побачили величезні бліді скелети кількох апатозаврів. Сріблясте світло падало на гігантські грудні клітки. Темний остов частково з’їденої туші лежав на боці в центрі, у темряві над ним кублилися хмари мух.
— Що це за місце? — спитав Торн. — Схоже на кладовище.
— Так, — сказав Левін. — Але це не воно.
Усі раптори скупчилися з одного боку галявини, борючись за залишки тіла Едді. З протилежного боку вони побачили три низькі земляні насипи; їхні стінки у багатьох місцях були зруйновані. У гніздах було видно дрібні фрагменти яєчної шкаралупи. Стояв сильний сморід від гниття.
27
Бенетити — викопний вид голонасінних рослин мезозойської ери, які досягли найбільшого розквіту у юрський період. Зовні схожі на саговникоподібні.