— Може, ти й правий, — сказав Малкольм. — А може й ні.
Пуерто-Кортес
— Немає рейсів? — перепитала Сара Гардінг. — Тобто як це — немає рейсів?
Була одинадцята ранку. Сара Гардінг була у польоті останні п’ятнадцять годин, більшу частину з них вона провела на військово-транспортному американському літаку, який летів з Найробі до Далласу. Вона була виснажена, замурзана і хотіла прийняти душ та перевдягнутися. Замість цього вона сперечалася з упертим чиновником у жалюгідному маленькому містечку на західному узбережжі Коста-Рики. За вікном вже перестав падати дощ, але небо все ще було сірим і над порожнім летовищем висіли хмари.
— Перепрошую, — сказав Родрігес. — Але неможливо організувати жодного рейсу.
— А як щодо гвинтокрила, який взяв людей раніше?
— Так, ми маємо гвинтокрил.
— Де він?
— Його тут немає.
— Це я бачу. Але де він?
Родрігес розвів руками.
— Він полетів до Сан-Крістобаля.
— Коли він повернеться?
— Не знаю. Гадаю, що завтра або й післязавтра.
— Сеньйоре Родрігес, — жорстко сказала вона. — Я мушу потрапити на цей острів сьогодні.
— Я розумію ваше бажання, — відповів той, — але нічим не можу зарадити.
— Що ви пропонуєте?
Родрігес знизав плечима.
— Я не можу робити ніяких пропозицій.
— Є тут якийсь човен, що може мене взяти?
— Я не в курсі щодо човнів.
— Тут є гавань, — сказала Гардінг і показала у вікно. — Я бачу там багато різних човнів.
— Знаю. Але я не вірю, що хтось із них попливе на острови. Сьогодні несприятлива погода.
— Але якщо мені потрібно потрапити…
— Так, звичайно. — Родрігес позіхнув. — Ви можете спитати.
Так вона й опинилася невдовзі після одинадцятої години дощового ранку на хиткій дерев’яній пристані з рюкзаком на плечах. До причалу були прив’язані чотири човни, від яких смерділо рибою. Але всі вони здавалися порожніми. Уся робота кипіла на дальньому кінці причалу, де стояв значно більший човен. Поруч із ним стояв червоний «Джип Вранглер», обв’язаний канатами для завантаження на борт, і кілька сталевих барабанів та дерев’яних ящиків. Вона мимохіть захопилася машиною: автівка була спеціально модифікована, розширена до розміру «Ленд Ровер Дефендер» — найпопулярнішого з усіх польових транспортних засобів. Переобладнати такий «Джип» — дороге задоволення, подумала вона. Це по кишені лише дослідникам з великими грошима.
Стоячи на причалі, двоє американців у крислатих капелюхах кричали, вказуючи на «Джип», що криво піднявся в повітря, і гойдався над палубою на стропах древнього крана. Вона почула, як один з чоловіків крикнув: «Обережно! Обережно!», — коли «Джип» важко гупнувся на дерев’яну палубу.
— Чорт забирай! Обережніше! — Кілька робітників стали заносити ящики на корабель. Кран хитнувся назад, щоб підняти сталеві барабани.
Гардінг підійшла до найближчого чоловіка і ввічливо спитала:
— Вибачте, чи не могли б ви мені допомогти?
Чоловік подивився на неї. Він був середнього зросту, з червонуватою шкірою і м’якими рисами обличчя; у новому одязі для сафарі кольору хакі він мав дещо незграбний вигляд. Було видно, що він оповитий думками і напружений.
— Я зараз зайнятий, — сказав він і відвернувся. — Мануелю! Уважніше, це чутливе обладнання!
— Я перепрошую, що турбую Вас, — продовжувала вона, — але мене звуть Сара Гардінг і я намагаюся…
— Мені все одно, хоч би ви були Сарою Бернар.[21] Мануелю, чорт забирай! — Чоловік замахав руками. — Гей, ти! Так, ти! Тримай цю коробку вертикально!
— Я намагаюся потрапити на острів Сорна, — завершила свою фразу Сара.
Після цих слів поведінка чоловіка кардинально змінилася. Він повільно повернувся до неї.
— На Сорну? — перепитав він. — Ви часом не маєте стосунку до доктора Левіна?
— Так, маю.
— Ну, хай мені грець! — сказав він і раптом тепло усміхнувся. — Це ж треба! — Він простягнув руку. — Я Лью Доджсон із корпорації «Біосин», що у Купертіно. Це мій помічник, Говард Кінг.
— Привіт, — сказав інший чоловік, кивнувши їй. Говард Кінг був молодший, вищий і привабливіший за Доджсона. Сара знала цей тип: класичний бета-самець, який підпорядковується господарю. У його поведінці щодо неї було щось дивне: він трохи відсунувся вбік і, схоже, почувався незручно, тоді як Доджсон просто світився дружністю.
21
Сара Бернар (1844–1923) — відома французька актриса, у 1870-ті роки досягла успіху на сценах Європи, потім гастролювала і в Америці. Грала і у театрі, і у кіно. На честь неї встановлено зірку на голлівудській «Алеї слави».