…Шведи мають визволити Україну з московського ярма.
…Ось коли виженемо з України московських воєвод!
…Мазепа… Шведи… Москалі…
Тільки й розмови було.
Але перегодом між запорожцями не стало згоди. Значна більшість запорожців співчувала Мазепі. Братчики виправдовували вчинок гетьмана, раділи з того і навіть самі хапались за зброю.
- Ходім вигонити москаля з нашої батьківщини! - закликали вони тих, що вагались.
А вагались дуки, багатирі. Вони кляли Мазепу і лаяли тих, котрі хотіли йти воювати Московщину.
- Пройдисвіти ви! Голоколіньки! Хіба ви дбаєте про добро отчизни?! Брехунці! Ви думаєте, як би біля того вогнища, що розклав дурноголовий Мазепа, погріти й свої загребущі руки! Ви тільки кричите: «Україна загибає, рятуймо!» А самі зазіхнули на чуже добро; знаємо вас!
- Гей, дуки сріблянюки! Стережіться! Брешіть та й міру знайте! А то пошлемо вас печерувати раки у Дніпрі. Всіх перетопимо до лихої матері! - одказували голоколіньки.
Військова старшина не втручалась у сварки, лише прислухалась: чий же голос візьме верх? Під чию сопілку доведеться танцювати?
Коли ж у Січ прибули царські посланці, то довбиш навіть не став бити в литаври, щоб скликати запорожців на раду; і без сього в куренях ніхто не залишився. Нащо вже старі глухі діди-гармаші, котрі власного голосу не чули, і ті подибали; навіть каліки й хворі повилазили із шпиталів.
Царські стольники: Гаврило Кисленський та Грицько Теплицький на сей раз прибули не з голими руками; вони привезли міх грошей та копу обіцянок.
Коли кошовий Гордієнко, оточений старшиною, увійшов в раднє коло, то галас і гомін раптом вщухли. Запанувала німа тиша. Кошовий вклонився на всі чотири боки.
- Братчики, преславне товариство! Ось московський посланець, пан стольник Кисленський, хоче до вас слово мовити.
- А ми раді послухати, - повагом одрікли старі діди. Кисленський кашлянув, провів рукою по довгій бороді, ще
раз кашлянув, і аж відтак зачав солодким та улесливим голосом:
- Нехай вам буде відомо, що гетьман війська царського запорозького Іван Мазепа, забувши страх божий, зламавши присягу свою, зрадив великому цареві! Мазепа одсахнувся од віри православної! Він хоче занапастити шведам-єретикам та ляхам весь український народ, всю Україну. А церкви святі і монастирі православні, за котрі ваші батьки, діди та й ви самі стільки крові пролили, лукавий гетьман хоче перевернути на римську та уніатську віру!..
Не дали запорожці Кисленському договорити, закинули брехню в живі очі:
- Бреше Москаль і не почервоніє!
- Куди йому червоніти, він і так червоний, як місяць на сході.
- Та він і не бреше, а розказує сон рябої кобили… Висунувся наперед огрядний Теплицький, і так низько вклонився раді, що аж рукою черкнувся землі.
- Воі!..
- Тихо! Послухаємо що ще чорний скаже.
- Воі, - мовив Теплицький, - великий государ, дбаючи про те, щоб на Вкраїні не було руїни, а український народ не попав у єретицьке ярмо, наказує всім полковникам і всій старшині, і всьому війську запорозькому берегтися прелестей богоотступника і зрадника Мазепи. Не слухати як він буде намовляти на зраду! Нехай військова старшина мерщій їде у Глухів, бо там має відбутись козача рада, на котрій стародавнім звичаєм вашим виберете з-поміж себе нового гетьмана.
Теплицького запорожці вислухали мовчки. Жоден з їх і словом не обізвався… Міркували кожний про себе.
- То як же буде, преславні молодці, - пошлете певних козаків у Глухів на раду? - спитав перегодом Кисленський.
А кошовий йому на те:
- Мабуть так, що не пошлемо!
Тай звернувся до всього січового товариства:
- Преславні молодці! На мою думку, не личить нам обирати нового гетьмана! Адже ми не чули про те, щоб гетьман Мазепа зрікся своєї булави!
Загомоніли запорожці:
- Авжеж що так!
- Нас кличуть у Глухів на козачу раду, - мовив Гордієнко далі, - що ж то за рада буде, коли її обложить московське військо? Вільна козача рада, а зверху - московська кормига! Там буде не до вільних голосів. Кого цар звелить - того й виберуть.
- Правду, батьку, кажеш! - На цей раз закричали не лише голоколіньки, але й дуки.
- Братчики! Ви знаєте, яким ворогом був не лише для мене, а й для вас гетьман Мазепа! Ми всі накупу ненавиділи його, більше ніж Москву. Ненавиділи за те, що він пішов за прикладом Попенка [5] і розплодив на Вкраїні тьму-тьменну панства! А панство споконвіків вело і буде вести, доки світ-світом, свою отчизну до загину. Браття! Озирніться ви хоч одним оком на Польщу, так собі для прикладу. І ви навіч побачите, що та країна де є пан і раб не може бути вільною й незалежною! Не може через те, що не всі діти боронитимуть її однаково, як прийде слушний час! Панщани перші будуть казати: «Навіщо нам боронити нашу батьківщину?.. Навіщо нам накладати головами своїми?..Адже наша батьківщина була для нас вітчимом!» Панщанам однаково, чи своє ярмо вони носитимуть на гамалику, чи чуже! .Ярмо ярмом і зостанеться! Як його не мережай, а воно мулить!