Лист пана сотника Мокрицького з козацької партії до пані Марії Залуцької із Збаража писаний.
Моя пані.
На самім вирушенні моїм з Чигирина дістав я тайну реляцію, що до міста зближається сотня партії Хмельницького. А це було після жовтоводської баталії, коли вже давно на Львів пройшли містом розбиті шляхтичі і в листі нікого з визначних людей не було. Тільки якісь дві стокінні чати берегли листа. Сиділи в давніх куренях реєстрових козаків і виставляли по місті сторожу.
Під вечір згадана сотня осадила несподівано доми біля будинку Чаплинського і тридцять козаків з принципалом Марком вдерлося до середини, Відпору не давав ніхто, тільки чаша заграла на тривогу, але вогню не давали, Чаплинського застали по вечері уже в самій сорочці до спання. Його оббили нагаями, натягнули на нього старий кожух і сказали:
- За твої підлі вчинки і сваволю прийшов час тебе rigorose покарати, щоби назавжди inberbe таке malum викорінити! [7]
Чаплинський ніякої репліки не давав, зі страху цілком онімів. Опісля казали йому з цим попрощатися світом і на віки зі своїми, посадили на коня і від’їхали до Хлаєля.
Тепер ходять румори, що Чаплинського стяли і поховали в лисці далекому й багнистому, щоби тіло Чаплинського не лишалося з тими, що лягли за справу.
другого дня згадані дві стокінні чати рейтарувалися з листа і перейшли до Хмельницького.
Нині рушаю в козацький обоз під Пиляву. Маю з собою півтора хоругви і п’ятдесят драгунії, що затягнулися у мене до козацького війська на ордонанс Хмельницькою.
Гродзіцький зложив руки на грудях. Ще рік тому прибув до Кодаку пишний Ярема Вишневенький з трьома тисячами добірного війська, з гарматами і з шляхтою хвалькуватою і буйною. Ішов цілий час по той бік Дніпра, щоб подратувати Січ і показати свою силу. Були бенкети і бешкети, а коли Гродзіцький нагадував князеві про небезпеку, він тільки сміявся.
Нині уже на його землях встановлені нові порядки. Нове, буйне життя твориться тут, могутня сила свободи змела всі дотеперішні ієрархії. Гродзіцький відчував цю юну силу і в душі признавав їй велике майбутнє, хоч у Варшаві називали її руїнною і засилали мольби за повернення на Україну і за знищення ворохобників з окраїн.
Нагло Гродзіцький вп’ялив зір у малу рухому точку, що появилася і зникла в гущавинах зеленого простору. Скоро пізнав, що це від сторони чатівні гнав охляпом драгун. Він проскочив звідний міст і миттю зник серед забудувань фортеці. Хвилину пізніше Гродзіцький був уже на майдані.
З плавнів і від степу виступило козацьке військо. Сотні за сотнями. Грізний вид мовчазних справних лав, що досі сиділи в болотах і гнилих водах, а тепер рушили на Кодак.
Гродзіцький скочив на коня і кинувся до чатівні. Звідсіля він докладно бачив козацькі лави. Відразу догадався, що ворог готовиться до облоги. Сотні за сотнями уставлялися в полі, півколом окружували фортецю, згідно з усіма законами обложної війни, а деякі заходили ще аж над дніпровий берег.
Регіментар видав з місця бойові накази. Комендантові чатівні наказав негайно залогу чатівні виставити на фортечні мури. Сам залишився останнім. Глядів, як кінні погнали чвалом, а за ними рушили поспішним маршем озброєні мушкетери. За хвилину чатівня спорожніла. Тільки сліди спаленої трави і різні покидьки вказували на те, що перед хвилиною ще стояло тут військо.
Небо захмарилося і від Дніпра повіяв холодний вітер. Плавні посіріли і затягнулися млаковинням. Збиралося на сльоту.
Козацький поліс на очах залоги Кодаку окопувався, займав позиції, готовився спокійно і справно. Козаки копали окопи скоро й мовчазно. Тільки тут і там упав короткий наказ, час від часу прогомонів рубашний жарт і стриманий сміх.
Гродзіцький знав, що це полк Максима Несгоренка. Козацький полковник проїжджав конем вздовж своїх ліній в товаристві осаулів і приглядався роботі, цілком не зважаючи на Кодак. Крізь складану перспективу Гродзіцький відразу пізнав Нестеренка. Бачив його колись із Хмельницьким у великій цісарській війні, після стрічав у Чигирині серед реєстрових козаків. Рік тому Нестеренко пропав з Чигирина, і ніхто не знав, що з ним сталося. Але теж ніхто не сумнівався, що він пішов на Січ. Опісля регіментар розвідав від шпигів, що Нестеренко муштрує хлопство у лугах, та готові, вишколені відділи висилає Хмельницькому.
Сотні Несгоренка були слабо озброєні. По десять мушкетів на сотню і ні однієї гармати. Решта вояків ішла з шаблями, рогатинами й косами, насадженими на сторч. Це були здебільша юнаки з сіл, утікачі з-під паків, бурлаки, луговики і безхатники,