- Правда цар не піде війною проти Литви, але і такеbellum defensivum [9] нам вистачає, - говорили в канцелярії гетьмана. Виговський засміявся до полковника Головацького:
- Воєнна фортуна нам сприяє. На півночі в’яжемо Радзівіла московськими військами, з полудня наступатиме на короля Ракочій. Нам залишається Фірлей і Лянцкоронський.
- Ракочій! - задумано мовив Головацький. - Чи певний цей угорський союзник? Воєнна ліга гартується в боях і тут ще зрада можлива. Маємо вже досвід з татарами.
Цього дня вийшов наказ гетьмана: усе військо рушає негайно під Константинів на стрічу польським полкам.
Тепер тягли полки за полками посивілим від пилюги шляхом. Ішла козацька піхота і комонні, день і ніч скрипіли вози, ладовані харчами і стріливом, тягли важкі гармати і бойові припаси.
Охочекомонний сотник Марко дивувався, що гетьман стільки часу витратив на різні посольства, на бенкети і писанину листів.
- Розбили ляхів у минулому році, розіб’ємо і тепер, - поклепуючи коня по шиї, мовив легковажно, - тепер ми куди сильніші, як під Пиляною.
Стояли побіч шляху з полковником Кричевським і дивилися на сотні, що марширували з мушкетами на плечах. Коли затихла полкова музика, Кричевський відповів:
- Це, пане брате, правда і неправда. Ми сильніші, але й і ворог потужніший. Король затягнув нові регіменти німців, у Радивила є цілі полки бранденбургців, саксонців і прусів. Він уже не покладається на своє посполите рушення і на свою шляхту. А німці, досвідчені вояки, кондотьєри й ветерани великої війни. Радивил має теж визначних полководців, що воювали в цісарських краях: генералів Гасперса, Тізенгаузена, Вольта. З ними теж - генерали Монтгомері і Нольтен. Є теж немало зухвалих і бойових капітанів і полковників. Це, брате, не жарти!
Другого дня Марко даремно шукав Кричевського. Вночі прибув кур’єр від гетьмана з наказом для київського полку наскочити на Меджибіж, де стояли полки Вишневецького. Гетьманські накази завжди були тверді і вимагали негайної дії.
Хмельницький недолюблював повільних І не потурав тим, які не рахувалися з часом. Відколи почалася війна, полки були властиво в постійному бойовому поготівлі.
Марко пильно оглянув свою сотню. Його люди, самі охочі з міст і сіл, прибули частинно з кіньми і слабо озброєні. Вони не знали ще твердих трудів війни, часто відставали, і на них Марко мусив звертати особливу увагу. Недобре було б попасти в неласку гетьмана.
Два тижні пізніше до них прилучився Кричевський. Його вітали як побідника. Здобув Меджибіж, розбив Вишневецького, порозганяв князівські з’єднання і забрав багатий полон. З останками своїх хоругов Вишневецький доскочив Фірлея. Збентежені поляки завернули під Збараж і там окопалися.
В перших початках липня розвідчі відділи Хмельницького появилися під Збаражем. Вони розглядали польські укріплення, високі земляні вали, на яких стирчали дула багатьох гармат і глибокі рови, наповнені водою; сильно укріплені форпости вказували на те, що поляки добре приготовилися до оборони.
Військо раділо, приглядаючись збаразькому таборові.
- Ще один курник! - говорили козаки, спокійно покурюючи люльки.
В козацькому таборі було гостре поготівля, але настрій був веселий і бадьорий.
Під вечір у шатрі Хмельницького відбувалася нарада. Лоєві свічі кидали велику тінь гетьмана на зелений шовк шатра, на лавах сиділи полковники гетьманської ради і дехто із старшин особливого доручення, між ними й Марко. Кричевський сидів на ослоні, сперши руки на шаблю, а Виговський зачитував звіт, зложений з останніх листів і з реляцій розвідників. Хмельницький ледве слухав відомі йому вістки. Він ходив, заложивши руки позад себе і думав про полковника Голоту, який загинув на полі, ранений під Жагалем. Кричевський споглядав на гетьмана. Знав його другу істоту, вибухову, вулканічну, тверду. Але тепер він був якийсь стомлений і сонний. Це було недобре.
Виговський читав:
- З Люблина вирушила королівська партія з чужоземним автораментом і скорим маршем іде на Збараж.
Ракочій розпустив вісько і закинув усі препараторії белліка [10]. Виговський перервав, вичікуючи аж успокоються полковники, порушені несподіваними вістками.
- Московські полки з-під литовських границь рейтарувалися углиб Московії.
- Зрада! - Не втримався полковник Головацький.