Три дні пізніше Марко привіз із роз’їзду вістку від полковника Подобайла.
«Литовське військо рушило на Лоїв».
* * *
Діаріуш [11] сотника Марка, київського полку, під регіментом наказного гетьмана, пана полковника Кричевського.
З табору полковника Подобайла 23 юлія р. Б. 1649.
Литовська партія наблизилася до нас і станула по другому боці Дніпра, Як довго залишиться non constat [12]. Я оглядав їх in praesentia пана полковника, коли литовщ дали сальву з гармат по нашому табори Почалося биття з гармат і ручної стрільби. Наші лучно давали вогню, так що литовці рейтарувалися від берега. На яку імпрезу прийшли - іignotum.
Вночі донесли ордонанси, що партія Радивила пливе Дніпром. Над ранок у мряці чути було переплески весел, пізніше було видно човни; кожний мав гуляйгородини по боках, високо оббиті дошками для охорони від куль, а спереду гармати. Піхота литовська переправилася на наш берег і станула обозом по другому боці річки Сожі.
Видно з шанців, як переправляються через Дніпро. Топляться, бо ріка бистра. Йде дощ. Генерал Подобайло каже, що вони хочуть взяти нас штурмом з трьох сторін Генерал люстрував литовців через перспективу і сказав, що наш табір обсадили справа драгуни і пікінери Тізенгаузена, від чола регімент Донавая, а зліва артилерія Оттенгаузена, Донавайці засіли ex opposito [13] нашого табору у вигідному місці.
Для безпеки від поля, генерал Подобайло дав ордонанс бити густим вогнем на драгунів. Багато з них попрощалося з цим світам Паші вийшли в поле на місце, догідне для шику. А втім драгунія Тізенгаузена завернула, кірасири, шванкуючи кіньми, відійшли за ліс, артилерія запрягла коні і рейтарувала дозаду. Що сталося, non constat.
* * *
Це Радивил дістав вістку від розбитої своєї сотні, що від Бабині через Прип’ять переправляється величезне військо.
Ранений у бою поручик доповідав уриваним гарячковим голосом.
- Dux hostium [14], другий по Хмельницькому принципал іде на нас, князю.
Радивил зблід.
- Кричевський! - прошепотів.
- Усіх зібрати в Річиці! Залишити Подобайла. Інакше попадемо в два вогні. Ззаду Кричевський, спереду Подобайло!
Відтягнувши свої сили від Дніпра, Радивил почав окопуватися. В той час прискакав конем посланець від майора Шварцгофа, команданта таборів у Річиці. Радивил зім’яв листа. Майор доносив, що Кричевський іде на Річицю.
Підійшов до гурту старшин, що роздивляли на швидку руку креслений план ситуації.
- Коби знати, де той чорт ударить! - хвилювався Радивил. - На Річицю, чи на нас!
Вирішив вислати один відділ в допомогу Річиці, а другий на шлях, куди міг наближатися до нього Кричевський. У пишному гусарському строї глядів тепер, як маліє його розчленована сила. А так хотілося мати усіх разом, один залізний п’ястук, що безпощадно розчавив би хлопських ребеліянтів.
А десь там, куди глядів тепер Радивил, за багнами й лісами Кричевський форсував Прип’ять. Ішов дрібний впертий дощ, розливи і болотяні рівнини утруднювали перехід. Усе довкола потопало в болоті і в мряці. Військо бродило в воді по пояс і шию, весь бойовий вантаж, бочівки з порохом, зброю і харчі, несли високо над головою.
Марко глядів з берега на цей дивовижний похід. Сотні голів порушалося звільна по спокійному плесі ріки, сотні постатей воліклося багнами і зникало в заростях. Там далеко в лісі вони виходили на тверду землю і шикувалися в відділи. Без відпочинку і без зупинки вони йшли далі.
По двох днях важкого маршу ліс скінчився. Військо не виходило на розлоге поле і нічим не зрадило своєї приявності. Закритий зеленню бору, Марко розглядав далеке місто.
Річиця горіла. Литовські війська отаборилися під містом у чотирикутнику возів, скованих грубими ланцями. Дими пожеж тягли ліниво у дрібному дощі й накривали туманом догоряюче місто і табір.
До Марка під’їхав Кричевський з полковниками. Усі приглядалися мовчки литовській піхоті; відділи готовилися жваво до оборони. Копали і поглиблювали рови, а землею засипали сковані вози. Уставляли до стрілу гармати й важкі гаківниці. Внутрі табору видніли колірові прапорці кінних хоругов драгунів і рейтарів. Стояли кінь при коні готові до скоку, до удару, до штурму.
- Оце і добре, - промовив Кричевський, - табір знає про нас і напевне зажадав помочі у Радивила. Очевидно, Радивил і не думає тепер рушати проти гетьмана. А кожна година вельми корисна для нас!