Ні кінець дев’яностих, ні початок двохтисячних нічого нового до війська не принесли. «Це був період тотального скорочення армії, продажу майна, — говорить Віктор Назаров. — Мій висновок: армія деградувала. Щось нове важко пробивало собі дорогу, начебто на ногах висіли гирі, які не давали зрушити з місця. Офіцерам зарплатню не платити до пів року — підробляли хто де міг».
Після академії тоді майор Валерій Залужний став начальником штабу 24-ї окремої механізованої бригади імені князя Данила Галицького (нині імені короля Данила). Пункт постійної дислокації частини розташований у Яворові на Львівщині. Він служив там із 2007 до 2009 року й саме ці роки згадував як найважчі у своїй службі.
Сергій Бабак, тодішній начальник центру польового зв’язку бригади, пам’ятає, як під час шикування на плацу їм представили Залужного та його однокурсника Анатолія Шевченка, який нині бригадний генерал — вивели двох високих широкоплечих офіцерів.
— Сам собою Залужний людина позитивна, влучно жартує, коли потрібно підтримати особовий склад. До нього завжди можна було зайти за порадою, якщо виникали труднощі. Коли йдеться про службу, він дуже чіткий.
До Валерія Федоровича без проблем заходили в кабінет поговорити чи й пожартувати, пригадує Валерій Колєсніков, який тоді командував інженерно-технічною ротою групи інженерного забезпечення. Залужний завжди запитував, як і в кого справи.
— Одного разу я прийшов відпроситися, бо мав підвезти свою дитину. Він відпустив мене зі словами: «Служба в першу чергу, а сім’я — поза чергою». Ніколи не відмовляв, коли йшлося про родину.
Про роки служби між 2007 та 2009 військовослужбовці 24-ї бригади, з якими я перетнулася на сході у 2023, розповідають, що навчання тоді проводили лише з одним бойовим підрозділом, а вся бригада працювала на його підготовку, щоб провести радше показові навчання. Запитую про повсякденне життя. На обличчі Колєснікова гірка посмішка.
Він пригадує, що грошей майже не виділяли.
— Якось «згори» різко наказали всім займатися спортом. Пішли телеграми: підготувати в кожному розташуванні спортивний куток. Потрібно встановлювати турніки, спортивне обладнання, а грошей на це ніхто не давав. Валерій Федорович разом із заступником періодично заходив у казарми. Спокійно так: «Не густо, не густо. Але нічого, нормально». Завжди позитивний. Піднімав настрій. Не так, як інші, які могли тільки накричати, дати взбучку. Навпаки — підтримував.
— У 2021 році я вже був на пенсії й пішов зі служби не з хорошими думками про армію, адже бачив, що відбувається, які люди керують. Коли дізнався про призначення Валерія Федоровича Головнокомандувачем, подумав — щось у цій державі змінюється на краще, — говорить Андрій Маковський, тодішній начальник штабу батальйону матеріального забезпечення.
Валерій Колєсніков помітив, що Залужний пам’ятає кожного, з ким служив. Тож зустрівшись, питає: «Ти як? На якій посаді зараз служиш?». Сергій Бабак згадує, як Залужний уже вчився в академії й вони зустрілися в коридорі.
— Він ніс якийсь картридж, руки в чорнилах. Каже: «Вибачай, обійняв би, але руки брудні». Мені дуже приємно, що він уже на вищій посаді, але пам’ятає мене, не задер носа.
На стратегічному рівні вже відбувалися зміни, однак на оперативному й тактичному їх не відчували. Саме розрив між тим, що відбувається в стінах Генштабу, і тим, що відчувають комбриги й комбати, Валерій Залужний, ставши Головнокомандувачем, і намагатиметься долати. Прийшовши на посаду, він поділився зі мною, що реформа системи військового управління так і не дійшла донизу. І це слід виправити. Утім, йому довелося не трансформувати ЗСУ, а боротися за існування держави.
«Тотальне скорочення армії зупинилося десь у 2005–2006-х, — вважає Віктор Назаров. — Тоді розробили Програму розвитку ЗСУ, до чого я мав стосунок. У 2007 році її затвердили. Тоді ми зафіксували на військовому рівні склад Збройних Сил — той, який залишався незмінним до початку агресії 2014 року. Тоді ж, у 2006 році, виник перший стратегічний задум застосування ЗСУ та інших військових формувань. І вже цей задум передбачав війну з Росією».
Перший стратегічний задум застосування ЗСУ у війні з Росією виник 2006 року. Серед семи сценаріїв розвитку подій у безпековому середовищі України останні чотири стосувалися Росії. Того року вперше зброю розвернули в бік Росії, а не Заходу, як це було з часів СРСР.