«Призначення було для мене повною несподіванкою», — неодноразово згадував він. До цього між тодішнім Головнокомандувачем ЗСУ генерал-полковником Русланом Хомчаком і міністром оборони Андрієм Тараном виник неприхований конфлікт. Керівництво держави розв’язало його, змінивши спочатку військове командування, а потім і очільника оборонного відомства.
Валерій Залужний насправді мріяв про іншу посаду. Він хотів стати Командувачем операції Об’єднаних сил.
І от в липні 2021 року йому зателефонували й запросили до Офісу Президента.
— Я все розумію, але в мене є начальник — командувач Сухопутних військ ЗСУ генерал-полковник Олександр Сирський. Я маю його попередити, — сказав Залужний.
— Ні, не треба цього робити, — відповіла людина з Офісу Президента.
Того дня Валерій Федорович до ОП таки не поїхав. Згодом інша людина з президентського офісу спитала: «Чому?».
— Я командувач округу. Я не можу просто так його кинути й поїхати.
Співбесіда зрештою відбулася 23 липня. Згодом Валерій Федорович перепросив за неї в командувача Сухопутних військ, якого він глибоко поважає.
На співбесіду він ішов трохи стривожений. На вулиці біля ОП зустрів Євгена Мойсюка, командувача Десантно-штурмових військ (нині генерал-лейтенант Збройних Сил України, заступник Головнокомандувача ЗСУ). Той був дещо засмучений. Валерій подумав, що він теж міг іти зі співбесіди. «Можливо, теж хотів стати командувачем ООС? Хоч навіщо це йому, він командувач ДШВ (десантно-штурмових військ). Це величина неймовірна».
Співбесіда з Президентом затягнулася. Якоїсь миті Залужний почав хвилюватися. Він зрозумів, що йдеться взагалі не про ООС. «Питання набагато глибші й ширші. Але я й уявити не міг, що йдеться про Головнокомандувача! У голові це не вкладалося».
Наприкінці зустрічі всі потисли одне одному руки. Залужному сказали, що покличуть його ще раз — завтра.
«Завтра? Але ж завтра день народження дружини!». Він став пояснювати, що не має ні вихідних, ні відпусток. Завтра — єдиний день, на який він випросив вихідний, щоби побути з сім’єю.
— Я не можу приїхати. Можна перенести?
— Де ви святкуєте? Ми приїдемо до вас.
Але день народження Олени Залужної минув без візитів із ОП. Представник з Офісу приїхав наступного дня. На цю зустріч Валерій Федорович узяв із собою дружину. Він попросив її побути поруч.
— Є така думка — призначити вас Головнокомандувачем Збройних Сил України. Ви нам підходите.
— Як так? Я ж не був командувачем Сухопутних військ, не був начальником Генштабу, мені взагалі тільки-но виповнилося 48 років, — відреагував Валерій Федорович.
«Для мене це був глибокий нокаут, але дружина враз повернула мене з нього, — розповідав мені Головнокомандувач. — Це ж класно! Ти впораєшся! Ти ж розумний! — говорила Олена, додаючи мені впевненості.
Найбільше я переймався через те, як до цього поставиться мій безпосередній начальник — Олександр Сирський. Я розумів, що буде шок у суспільстві. І це впаде на мене, на мою дружину. Ми дуже відкриті люди, у нас багато друзів. Публічність завжди завдає удару».
Відбулася ще одна зустріч із Президентом.
— Ваше бачення нам підходить. Ми вам довіряємо. Ви повинні зробити, щоб армія повернулася в нормальне русло, до нормальних взаємин у колективах. Вітаю вас! — сказав Володимир Зеленський, призначаючи нового Головнокомандувача.
Фактично із цим призначенням Валерій Федорович повернувся до родини, якої майже не бачив у роки війни. Під час однієї з телефонних розмов із генералом Міллі вже під час повномасштабного вторгнення американський колега спитав Залужного:
— Як сім’я?
Той відповів:
— Для мене війна почалася в 2014. Відтоді сім’я мене фактично не бачила. Діти позакінчували школу, дружина закінчила університет. Я був радий повернутися до них у липні 2021 року, коли мене призначили Головнокомандувачем. І вони спокійно поставилися до того, що 24 лютого 2022 року я знову пішов із сім’ї. Вони мене підтримують.
«Взагалі-то, якщо відкинути все, я дуже щасливий, що трапилося саме так, як трапилося. Здійснилася моя дитяча мрія, а я мріяв лише про військову справу й ні про що інше. Я здобув унікальний досвід, такий унікальний, що, мабуть, спланувати таке неможливо, хоч би як хотілося. Змінювалися мої керівники, змінювалися мої підлеглі, змінювалися місця, де я служив, змінювалися ситуації, обстановка, у якій я перебував. І все це відкладалося в голові.
Мій бойовий досвід, а головне — уміння працювати з людьми, дозволяє мені чесно виконувати роль уже Головнокомандувача Збройних Сил України. Я чесно й прямо дивлюся в очі своїм підлеглим. Підлеглі знають, хто я такий, що роблю. І жоден сторонній вплив на це фактично неможливий», — сказав мені якось генерал в чергову нашу розмову.