• не дати захопити Київ, виснажуючи противника, розтягуючи його сили, розриваючи шляхи постачання та руйнуючи систему управління;
• завдати йому таких втрат, які змусять відмовитися від загарбницьких планів.
Перших двох цілей йому вдалося досягти. І тільки нелюдське ставлення російського військово-політичного керівництва до своїх громадян не дає їм відмовитися від продовження «спецоперації», попри значні втрати в особовому складі й техніці.
Визначення стратегічних цілей є верхньою точкою планування військових і військово-політичних заходів.
Зі зміною безпекової ситуації Головнокомандувач коригував і стратегічні цілі Сил оборони України. Станом на кінець жовтня 2022 року для Сил оборони вони були такі:
• звільнити окуповані території;
• не допустити захоплення ворогом нових ділянок;
• забезпечити прикриття об’єктів критичної інфраструктури нашої держави засобами протиповітряної та протиракетної оборони;
• продовжити формування та підготовку резервів для ведення майбутніх бойових дій.
Надзвичайно цінна якість керівника — чітко формулювати стратегічні цілі, щоб правильно розподіляти ресурси, ставити реалістичні завдання, контролювати й досягати результатів.
За рік після вторгнення Російська Федерація не відмовилася від своїх стратегічних цілей, як політичних (знищення української державності), економічних (позбавлення України нафтогазових ресурсів, виходу до морів, руйнування інфраструктури), так і воєнних (розгром наших Збройних Сил, контроль над областями, які РФ визнала своїми, захоплення нових територій).
Зі свого боку Генеральний штаб ЗСУ, розуміючи такі стратегічні цілі противника та плани Генштабу РФ з їхньої реалізації, розробив комплекс заходів, а Головнокомандувач представив його вищому політичному керівництву держави.
У грудні 2022 року, коли росіяни провели «часткову», а насправді масову мобілізацію і, не ховаючись, готували новий повномасштабний наступ на Україну, скориговані Генеральним штабом стратегічні цілі Сил оборони були такі:
• стримати наступ російських окупаційних військ на сході (станом на зиму 2022 року там були сконцентровані найбоєздатніші підрозділи обох армій), тобто не дати досягнути їм своєї стратегічної цілі — вийти на адміністративні межі Донецької та Луганської областей;
• паралельно із цим підготувати резерви для стримування ймовірного наступу росіян на інших ділянках фронту та біля державного кордону. Це завдання більше залежало від партнерів та Міністерства оборони, Міністерства з питань стратегічних галузей промисловості, Офісу Президента, адже йдеться про оснащення новостворених підрозділів;
• провести низку контрнаступальних операцій, які не тільки зламають плани російського військово-політичного керівництва, а й забезпечать Україні контроль над всією її територією в межах міжнародно визнаних кордонів.
Проте навіть вихід на державний кордон не забезпечить нам стійкий мир. На цьому неодноразово наголошував під час офіційних перемовин та робочих зустрічей генерал Залужний. Існує лише два дієвих способи вберегти державу від нових посягань: членство в НАТО або перетворення України на фортецю за ізраїльською моделлю. Ці два варіанти не суперечать одне одному.
Перспективну модель Збройних Сил України з повним складом підрозділів усіх видів та родів військ і переліком потреб він озвучив генералу Міллі ще 30 квітня 2022 року.
Ця модель передбачає достатню чисельність і структуру ЗСУ, спроможності яких вистачить для стримування та відсічі збройної агресії. Ішлося також про поступове переоснащення війська озброєнням і технікою натівського зразка.
Безпеку може гарантувати лише сильне військо. На думку Валерія Залужного, для Заходу дешевше й надійніше інвестувати в обороноздатність України, ніж підтримувати низку європейських країн на східному фланзі НАТО.
На думку генерала, інвестувати в обороноздатність України для Заходу дешевше й надійніше, ніж підтримувати низку європейських країн на східному фланзі НАТО. Адже невідомо — стримають вони удар російського наступу чи ні. Ми ж боротимемося з повною самовіддачею.
Валерій Залужний пройшов фронт своїми ногами. До повномасштабної війни головком мав правило: щомісяця кілька днів проводити в районі ООС. Він дуже добре знав увесь керівний склад аж до рівня командира батальйону, з багатьма в різні часи служив. Тому ці поїздки — не інспекції, а радше професійні зустрічі. І мета в них була одна: дізнатися про справжню ситуацію, щоби ухвалювати правильні рішення.