За шість днів генерали мали чергову розмову. Тоді Валерій Залужний сказав Міллі, що українці боротимуться, скільки стане сил. «Наша мета — звільнити всю українську землю від російської окупації. Ми не зупинимося на цьому шляху за жодних умов. Українські військові не приймуть жодних перемовин, домовленостей чи компромісних рішень. Умова для переговорів одна — Росія має залишити всі захоплені території».
Це була політична заява, що виходила за межі повноважень Головнокомандувача. Але ми мусили надати чітку публічну реакцію.
Валерій Залужний доводив Марку Міллі, що українські військові прагнуть звільнити всі українські землі й не приймуть перемовин і компромісів.
II
І в нас, і в Росії, зауважує генерал Залужний, вміння застосовувати зброю й техніку зветься «воєнним мистецтвом». Бо це вміння неодмінно містить стратегію, як це визначено стандартами НАТО, але не обмежується нею.
Головний талант воєначальника — передбачати дії противника. Валерій Залужнийнаголошував: «Ворога треба випередити, зламати його план, перехопити й нав’язати свою ініціативу».
За словами Головнокомандувача, на нашому боці є три важливі переваги: ми вже у війні, ми маємо досвід і найважливіше — бажання перемогти. Наша головна перешкода — відсутність у достатній кількості сучасного озброєння та техніки.
Оборона Києва, Чернігова, Сум, Харкова, Миколаєва, звільнення окупованої частини Харківської області, звільнення Правобережжя, включно з Херсоном, — це перелік успішних операцій Сил оборони першого року війни.
Але наші військові дії безпосередньо залежать від ресурсів, які надають країни-партнери. Великий план поетапної деокупації всієї України, який наша сторона представила на спільній зустрічі генеральних штабів України, Британії та США в липні 2022 року, довелося коригувати, враховуючи можливості партнерів допомогти з артилерійськими системами та бойовою броньованою технікою.
На жаль, це не єдина перешкода. Ближче до кінця літа 2022 року почалося втручання «згори» в планування та проведення військових операцій. Це явище не є чимось винятковим, ба більше, у всіх війнах усіх часів керівники держав та воєначальники мали різні погляди на розвиток ситуації на полі бою. Для політиків військовий елемент — лише один із арсеналу засобів, якими досягають геостратегічних цілей. У тих обставинах, щоб і далі говорити з партнерами про військову та фінансову допомогу, щоби зберігати підтримку всередині країни, політичне керівництво потребувало швидких перемог на фронті. У Генштабі дивилися на ситуацію з іншої, військової точки зору — де, коли і як наступати чи оборонятися — визначали нашими спроможностями та можливими діями противника. Генерал Залужний неодноразово повторював: «Наступати потрібно не там, де можна, а там, де треба».
Пояснюючи пріоритети й послідовність воєнних операцій, генерал Залужний неодноразово повторював: «Наступати потрібно не там, де можна, а там, де треба».
«Для когось операція — це просто взяти пістолет і піти в атаку. Для мене операція зі звільнення півдня означала зупинити противника, який наступав на Одещину, Миколаївщину, Херсонщину, завдати йому максимальних втрат, створити умови для подальшого наступу. Це робота не на один день і не з одним пістолетом, не з одним військовослужбовцем цю операцію потрібно реалізовувати на практиці. Вона потребувала десятків тисяч воїнів, величезної кількості техніки, належного озброєння», — сказав пізніше в інтерв’ю виданню «Главком» командувач ОК «Південь» генерал-майор Андрій Ковальчук.
Генерал, що готував звільнення Херсона. Ексклюзивне інтерв’ю з Андрієм Ковальчуком // Главком. 20 січня 2023.
Коли 11 листопада 2022 року окупаційні війська вийшли з Херсона, уся Україна і, здається, увесь світ разом із нами шалено раділи цій новині. Перемога справді мала стратегічне значення. Ми повернули під український контроль обласний центр, єдиний, який змогли захопити росіяни.
Але військові вважають цей успіх частковим, адже нам не вдалося повністю знищити 25-тисячне угруповання військ противника, яке розташовувалося на правому березі Дніпра. Нам забракло артилерійських снарядів і часу провести операцію цілком.
У вересні 2022 року я була в Бахмуті. Уже тоді військові «в полі» говорили — слід залишати рубіж оборони Соледар — Бахмут і займати панівні висоти вглиб Донецької області. У Генштабі теж схилялись до такого підходу. Але врешті була затверджена інша стратегія — тримати Бахмут. У результаті там накопичилося багатотисячне угрупування військ противника. Ціною надзусиль наші військові стримували й знищували навалу. За стандартних умов місто мало б оперативне значення, в умовах, які склалися, воно набуло стратегічного. Після візиту сюди в грудні 2022 Президента Зеленського, історії з прапором, який він подарував Президенту США Джо Байдену, та інформаційних зусиль держави Бахмут став символом — «фортецею».