«Мені здається, він, на відміну від багатьох, не переносить гнів на інших, — ділиться зі мною Артур Залужний. — Не кричить: „До мене сьогодні не заходьте!“. Якось я мав у житті один негаразд. За десятибальною шкалою зальоту — десяточка. То він мені зателефонував і каже: „Ти нормальний? Останній раз. Дивись“. І ні крику — нічого. Я думаю, він вміє добре розрізняти, коли ти робиш щось не зі зла».
Він терпляче десятки разів пояснює про наші потреби політикам, партнерам, журналістам і активістам. З розумінням відповідає на всі запитання, часом відверто дурні. Щоби донести свою думку, не шкодує ні сил, ні часу.
V
Валерій Залужний усвідомив цінність лідерства, отримавши перший бойовий досвід у 2014 році. Тоді він був заступником командувача сектору й побачив, що мобілізовані — це дорослі чоловіки, комусь під сорок, комусь навіть за шістдесят років, вони — вчителі, робітники, фермери. Їхні ж командири — щойно закінчили академії, це лейтенанти, яким двадцять чи двадцять один рік. Тоді ж Залужний подумав про те, що багатьом нашим командирам не вистачає навичок лідерства. На них ще впливала радянська муштра: є наказ — маєш його виконати. Але ті, хто мав його виконувати, не вчилися з ними в академіях і обмірковували — варто це робити чи ні.
Перший бойовий досвід засвідчив: українським командирам вкрай необхідно розвивати навички лідерства. Зокрема через те, що двадцятирічні лейтенанти, які щойно закінчили академії, мали командувати зрілими особистостями — вчителями, фермерами, працівниками, які були мобілізовані або прийшли добровольцями.
Про це Залужний розповідав тому самому Дену Райсу в квітні 2022 року. «Я думав, що класична підготовка, академічні знання — основа дій військових, зокрема в бою. Коли я став генералом, то задумався, чи достатньо знання статутів і тактико-технічних характеристик озброєння. І зрозумів, що ні.
У бою я познайомився з командирами без класичної військові освіти, але за якими йшли люди, яких любили підлеглі. І мій висновок у кількох словах — ці хлопці були лідерами.
Головна наша проблема — відсутність навичок лідерства. Це колосальна проблема для ЗСУ і, думаю, те саме характерно для Збройних сил Російської Федерації, з якими ми воюємо.
У військових інститутах ми готуємо командира взводу, тоді як в американській освіті — platoon leader, тобто насамперед лідера, а не командира. Ми навчали першокласного солдата, який знає зброю й техніку, усі статті статуту, морально готовий виконати наказ, фізично добре підготовлений. Але він не вміє працювати з колективом, з людьми, бо не має навичок лідерства. Те саме відбувається в академіях, де ми готуємо командирів бригади, які відриваються від землі й керуються принципом: „Я командир, виконуй мій наказ!“. Вони працюють із молодшими офіцерами за тими ж принципами, вимагаючи неухильно виконувати накази. І прірва між ними й підлеглими зростає. Те саме відбувається в університеті, де ми даємо стратегічний рівень, де ведеться підготовка генералів, — і прірва між генералом і солдатом уже аномальна. Лідерства немає.
Я хочу, щоб у нашій військовій освіті з’явилося поняття лідерства.
У 2005 році мені до рук потрапила брошура „How the army runs?“ („Як працює армія?“). Це було щось на кшталт настанови з оперативної роботи, але військової термінології там було мало. Саме там я вперше побачив поняття „управлінські принципи“. Відтоді ненавиджу словосполучення „стандарти НАТО“, його треба забути в ЗСУ. Варто було вивчати принципи управління НАТО. Їх лише дванадцять, і вони описані просто. Я у своїй службовій діяльності намагався використовувати ці дванадцять принципів, і вони дали успіх.
Один із них — кожен має виконувати своє завдання. Не можна робити ту саму роботу на кількох рівнях одночасно. Варто довіряти людям. Ініціатива має йти знизу вгору. Я цього принципу дотримувався завжди. Якщо ініціатива належить підлеглим і якщо вони є лідерами, — це однозначно успіх».
У розмові з Міллі в лютому 2023 року Валерій Залужний сказав, що за роки війни ми втратили багато гідних командирів. «Люди, які в 2014 були командирами взводів і рот, у 2022 стали командирами бригад, а деякі вже й генералами. Вони впевнено керували підлеглими, а моральний дух був надзвичайно високим.
Але влітку 2022 року багато з них, на жаль, загинули на фронті. Загинули командири батальйонів і командири рот. На початку осені ми зрозуміли, що маємо кадровий голод командирів молодшої ланки. Моральний дух почав падати. Підготувати таку кількість командирів взводів, рот і батальйонів у короткий термін майже неможливо. І вони, на превеликий жаль, продовжують гинути. Як і в Другу світову, у нашому протистоянні закон війни зберігається: починають війну кадрові військові, а закінчують вчителі, інженери, бухгалтери — ті, хто стають військовими в боях.