Це прощання з Дмитром Коцюбайлом стало ще одним доказом разючої відмінності нашої армії та армії противника. Чи бачили ви російських генералів, які на колінах проводжають в останню путь своїх воїнів?
Завершити спогади про «Да Вінчі» хочу словами Ади Роговцевої з того ж вечора пам’яті полковника Валерія Гудзя: «У матерів немає слів. У матерів є тільки молитви. Любов не вмирає. Не впала любов, вона піднялася. І чим більше в нас цієї любові, тим ми сильніші, мудріші, добріші. Нам треба довго жити, щоб довго їх пам’ятати.
Пам’ятайте, „Да Вінчі“ не народив сина, не став художником, до чого мав хист і прагнув у дитинстві, але для України, для нас із вами, для поняття гідності він зробив усе».
IV
Я не володію всією повнотою інформації навіть щодо свого звільнення. Тим паче не можу назвати всі причини й мотиви усунення помічників, із якими ми працювали від початку каденції головкома й до кінця 2022 року. Але з усіх цих історій я винесла для себе важливий урок — вміння прощатися з близьким оточенням.
Навіть після звільнення Валерій Федорович зберігав взаємини, залишав людей на відстані повідомлення чи дзвінка. Я не знаю, чого в цьому більше — людяності, вміння попри розчарування зберігати взаємини? Чи мудрості створювати ілюзію близькості для тих, хто володіє інформацією, не давши їм образитися й нашкодити.
Мене звільнили 1 березня 2023 року — цей день покадрово зберігся в моїй пам’яті, як на старій кіноплівці. Був досить теплий, як для ранньої весни, день, але сніг ще всюди лежав. Я вийшла в обідню перерву перекусити. Мені написав Валерій Федорович — «Людо, зайди». Не доївши салат, я побігла до головкома. Похапцем скинула куртку. Постукала у двері до кабінету Валерія Федоровича.
Вигляд у нього був втомлений, напружений і рішучий. «Я мав щодо тебе розмову в Офісі Президента. Мушу тебе звільнити. Ти маєш піти, але ми будемо підтримувати зв’язок», — так своє рішення озвучив Головнокомандувач.
Я не знайшла в собі сил і зухвалості зберігати постійний контакт з Валерієм Федоровичем, забирати його час. Мені прикро не тільки за втрачену можливість працювати над його публічним проявом як Головнокомандувача, мені також болить, що улюблена робота над стратегічними комунікаціями в ЗСУ теж для мене втрачена. Радію, що ще до звільнення разом із колегами встигла допрацювати й впровадити Комунікаційну стратегію для Збройних Сил України на 2023 рік разом із новим графічним стилем, який змінив усю візуальну комунікацію війська.
Я розглядаю своє звільнення як іще один урок. Упевнена, Головнокомандувач пішов на цей крок, щоб зберегти щось важливіше за мене. На шляху до чогось більшого, до перемоги, жертвами стають не тільки вороги — деколи ти маєш поступитися своїми людьми.
Урок 5. Любити й вміти показати любов
Початок травня. Якийсь із об’єктів на околицях Києва. Весняний теплий вечір. У внутрішньому дворі купа людей — охорона, помічники, водії. Валерій Федорович раз по раз нахилявся до трави.
Він збирав кульбабки. Неподалік сиділа Олена, його дружина. Він підійшов, нахилився, поцілував і вручив їх їй.
I
Його любов до дружини й вміння її виявляти — це те, що мене вразило до глибини душі. Валерій Федорович не соромиться своїх почуттів, своєї прив’язаності до дружини.
— Лєнусь, пішли зі мною! Лєнусь, поїхали покатаємося! — і сам сідає за кермо.
«Романтиці, — говорить донька Аріна, — його навчила мама. Квіти, подарунки, сюрпризи — усього цього раніше він не знав і не вмів робити, але мама його навчила».
Здавалося б, «залізний генерал», головний військовий країни — малюєш собі стриманого в почуттях, трохи брутального, зосередженого лише на війні. Але ні. Він напрочуд чуттєвий, гармонійний у поєднанні професійного й особистого життя. Мабуть, саме щасливий шлюб слугує запорукою його внутрішнього спокою й ефективності. Не може нещаслива, не здатна кохати людина бути справедливою й чутливою до інших. Але вкотре повторюся: ніколи не можна плутати доброту, ніжність, чуттєвість зі слабкістю. У перерахованих рисах якраз і криється справжня сила здорової особистості.