Артур Залужний, утім, не пам’ятає, щоб його брат колись думав покинути військо. «Якщо бувають люди, народжені для військової справи, то Валерій саме такий. Хай би що було, він казав: „Треба триматись“. Пам’ятаю, коли я вже вчився у військовому ліцеї, то приходив у звільнення до нього в гуртожиток. Якось я приїхав улітку. Йому та іншим не виплачували зарплату, але давали пайки. І вони на тих сухпайках жили. Військова справа, здавалося, була настільки його, що жодні умови не могли від неї відвадити».
II
«Заметіль — 2022». Ми можемо втратити країну
За дванадцять днів до повномасштабної війни Валерій Залужний кричав на нараді, що йому взагалі не притаманно. Тривали навчання. Під час цих навчань війська мали стати в бойові порядки й у них починати воювати. Але обрана тактика призводила до нашої поразки.
«І я був не те що незадоволений, я був украй обурений! От я рідко зриваюся, але тоді зірвався. Там сиділи дуже поважні люди, це були генерали, командувачі угруповань. Вони мали вступити в бій. Я кричав тоді просто благим матом. Я пояснив їм, що вони мають робити. Я пояснив: якщо вони цього не зроблять, ми втратимо не тільки свої життя, ми втратимо цю країну», — ділився Залужний.
Командно-штабні навчання «Заметіль — 2022» почалися 9 лютого. Їхня публічна мета — набувати та нарощувати спроможності Збройних Сил, але насправді за навчаннями Генштаб розгортав війська на загрозливих напрямках, щоб відбивати удар Росії, готувався до оборони Києва та інших міст, створював систему фортифікаційних укріплень.
За двадцять днів до повномасштабної війни Валерій Залужний уперше кричав на нараді. Навчання «Заметіль—2022» поки показували результат, за якого Україна програє.
Вдихаючи дим електронних цигарок, які з осені стали постійними на його робочому столі, Валерій Федорович пояснював мені на пальцях, що військова справа — це математика. І баланс сил складався не нашу користь. «Якщо вони посунуть на всіх напрямках, усіма підготовленими батальйонно-тактичними групами, ми протримаємося 20–21 день», — чітко, навіть беземоційно, ніби рубаючи слова, говорив він.
Чи не щодня Головнокомандувач і начальник Генштабу по кілька годин проводили в «темній кімнаті» — так називається приміщення з найвищим рівнем секретності, де планують застосування Збройних Сил.
Готуючись відбивати російський наступ, наші війська постійно рухалися, командні пункти та армійська авіація переміщувалися. Усе це відбувалося непомітно вночі. «Ми не могли собі дозволити гнати колону техніки вдень, бо люди були на межі зриву. І зауважте, жодної публікації в інтернеті про те, що хтось помітив пересування наших військ. На той момент бойового складу було 110 тисяч, із них 35 тисяч в районі проведення операції Об’єднаних сил. А 75 тисяч непомітно переміщувалися, займаючи позиції оборони, за що їм треба віддати належне», — згадував Головнокомандувач.
Але наші війська фізично не могли закрити весь кордон із Росією. Основні боєздатні підрозділи були в районі ООС. Це 403 кілометри фронту. А фронт, який розгорнувся 24 лютого, сягнув 2500 кілометрів. І це без узбережжя Чорного та Азовського морів. З ними це ще плюс 1 200 кілометрів.
Фронт, який розгорнувся 24 лютого, сягнув 2500 кілометрів. А з узбережжям Чорного та Азовського моря це ще плюс 1 200 кілометрів.
Валерій Залужний наполягав ще перед вторгненням: треба ввести воєнний стан у всій країні й оголосити загальну мобілізацію. Але політичне керівництво на такі кроки не йшло. Причина зрозуміла: ворогу не можна було давати підстав. Саме той факт, що російська агресія була «неспровокована», допоміг нам тримати позиції на міжнародній арені та досягти потужної підтримки. Серед інших причин: спроба не зчиняти паніку, не обвалити економіку, не спровокувати масової еміграції.
Але рішення чинити опір було ухвалено. Публічно Головнокомандувач заявив про це в січні 2022 року в інтерв’ю для телеканалу Sky News: «Збройні Сили будуть захищати країну від Росії до останньої краплі крові».
Становлення. Служба на тлі колапсу армії
На оперативно-тактичному факультеті Національної академії оборони Залужний став командиром групи, його заступником був Едуард Москальов. Нині він заступник начальника Генерального штабу ЗСУ у званні генерал-майора. Тоді, у 2005 році, двом офіцерам не вистачало зарплатні командирів, щоб підтримувати сім’ї. Тож ночами по черзі чоловіки підпрацьовували охоронцями в нічному клубі. Майбутній Головнокомандувач попрацював так три місяці, а тоді знайшов інший підробіток — дев’ять місяців таксував після роботи.