«Мороз по шкірі».
«Вандермеєр майстерно нагнітає атмосферу і метафізичного жаху, і нутряної, фізіологічної напруги… „Знищення“ — це роман, де факти підриваються і піддаються сумніву майже щокроку. Це про науку, яка не думає, але відчуває, скоріше, ніж про ту науку, яка може з певністю сказати про цей світ… Винахідливо і геніально».
«Блискуче моторошно, старомодний готичний роман жахіть, дію якого поміщено не в таке вже й віддалене майбутнє. Прекрасне щипання нервів, яке просто виносить мозок».
«Захопливе читання — повірте нам».
«Якщо Дж. Дж. Абрамс — це численні стилізовані оповіді про тіньові організації та наукове чаклунство, що вбивають вас одним махом, то „Знищення“ більше схоже на одкровення. Вандермеєр відшліфовує шар повсякдення та дає вам таке уявлення про світ, де наука справді тягнеться далеко за межі нашого знання — іноді туди, де ми вже ніколи не будемо тими самими… „Знищення“ примушує вас знову повірити у наукові таємниці».
«|Я| проковтнув цей твір менше ніж за день, — знаючи, що це — щось дивовижне, незвичне, розумне… — і разом з цим цілком фантастична книга.»
«А найбільше лякає тут дослідження… людського серця: лякає тим, наскільки ми буваємо нечесні одне з одним і з собою».
«Фанати серіалу „Загублені“… ось ще один серіал для вас».
«Що вас лякає? На думку психологів, наша найпоширеніша фобія — страх падіння. Джефф Вандермеєр у „Знищенні“ показує це бездонне жахіття… Вандермеєр поєднує страхітливу складову в книзі з найрівномірнішою майстерністю, з найвитонченішою грацією. Його проза робить моторошне прекрасним».
«Більшість видів флори і фауни здаються знайомими та близькими, але найбільше захоплює опис кривавої бійні та різанини, яку так вільно описує Вандермеєр. Він створив науково-фантастичну оповідь про світ, який так нагадує той, в якому ми живемо».
«Знищення» викликає відчуття, схоже на науково-фантастичний жах «Чужого»… Це і дратує, і жахає, і заворожує.
«У більшості творів Джеффа Вандермеєра відчувається якесь сяйво, що вихоплюється з-під оболонки слів. Тут, у „Знищенні“, воно проникає теплим палахкотінням і розжаренням. Це один з найпрекрасніших і найбільш сліпучих книг майстра пера».
«Оригінально і прекрасно, чудно і чудово».
«Напружений і разючий, до морозу по шкірі, психологічний трилер про експедиції та дивовижі серед нас. Трохи Кубрика, більше — Лавкрафта, — роман будується на нестерпній напрузі та клаустрофобному страху, який довго після цього триває. Обожнюю».
«Разюча книга… Викликає одержимість на привидів, і ці привиди переслідують».
Джефф Вандермеер
Замирення
Присвячується Енн
X. ДИРЕКТОРКА, ДВАНАДЦЯТА ЕКСПЕДИЦІЯ
От не дістати, бо ж воно задалеко від тебе, оте шаління, шумовиння буруна, отой гострий дух моря, шугання чайок навперехресне, їхні зненацькі різкі крики. Звичайний-пересічний день у Нуль-зоні, надзвичайно-непересічний день — день твоєї смерті — й ось ти стоїш, приперта до піщаного валу, напівзахищеного облупленим муром. Тепле сонце світить тобі у вічі, а згори нависає запаморочливе видиво маяка, що дедалі нижче перехняблюється у свою власну тінь. Небо таке потужно-яскраве, що ніяк не прозирнути, а що там, за тією блакитною його тюрмою. Липучий пісок блискоче навхрест через рану на твоєму чолі; ядуче глотто-голосо-щілинне щось заповнює тобі рот і дрипцяє назовні.
1
2