Він повернувся, спокійно пройшов кілька метрів, а потім рвонув, мов навіжений. Розрахунок був точний. Бо саме тієї миті, коли Тік ударився в ноги, здоровань зрозумів, що з нього посміялись, і хотів кинутися за малим, але дівчина засміялася, і він зупинився. Парубійко стиснув кулаки й гаркнув:
— Хуліган!
Шибайголова зупинився серед вулиці, теж погрозив кулаком і гукнув щосили:
— А мене звати Тік! Радий познайомитися!
Цього разу дівчина в білому аж зайшлася сміхом. А Тік тим часом намагався переконати Дана, ніби він заздалегідь наготував відповідь, бо знав, що скаже його ворог.
— А якби він продовжував: «Хуліган, хуліган!»? — спитав Дан.
— Тоді я втягнув би його в конфлікт із будь-яким перехожим. Наприклад, із цим дідусем. Я сказав би: «Дідусю, ви чуєте, отой йолоп обзиває вас хуліганом…» Були б йому непереливки.
Його хитрощі були спрямовані на інше. Він не думав, що парубійко спокійно проковтне й другу пілюлю, але й гадки не мав, що дівчина в білому, яка так щиро сміялася, не встигне заспокоїти свого приятеля. Тож малий не озирався й не помітив, що здоровило кинувся за ним. А коли повернув голову, то було вже пізно — уздрів його за два метри від себе. Ривкові Тіка міг би позаздрити чемпіон світу з бігу на сто метрів. І тільки цей блискавичний старт порятував його від суворої прочуханки. Але здоровань усе-таки трішечки дістав його носаком.
Десь за сто метрів марного бігу, бо задоволений парубійко давно повернувся до дівчини, Тік зупинився, почекав Дана і спитав розгублено:
— Ти бачив, як він мене підчепив?
Дан, хоч як співчував другові, не міг стримати усмішки:
— Ти начебто казав, що ще не народився той, що зможе копнути тебе носаком.
Тік презирливо глянув на Дана:
— По-перше, аби ти знав, він мене дістав тільки трішечки. По-друге, клянусь тобі, що пошлю його в нокаут, навіть коли доведеться тренуватись десять років підряд на мішку з піском і все своє життя присвятити боксерству.
Малий говорив так тихо і так упевнено, що Дан тільки рота роззявив, але найголовніше те, що й потреби не було тренуватися десять років на мішку з піском та обирати кар’єру боксера, щоб здійснити страшну помсту.
5
Урсу, ніби в воду опущений, стояв самотою в спортзалі. Розпатланий пустун, усе ще під враженням майбутньої відплати, дуже здивувався, заставши друга в такому стані. Звідки він міг знати, що з годину тому тут була Лучія і що тут відбулася сцена, яка могла б закінчитися інакше, якби він не спізнився. Пригнічений Урсу майже годину сидів отак нерухомо в кутку, зігнутий тягарем думок та гнітючих почуттів.
— Що з тобою, Ведмедику [3]? — спитав Тік. — Невже тобі страшно? Чи, може, тобі хтось дав носаком?
Але той навіть не глянув на Тіка. Малий раптом спалахнув:
— Урсу, ти повинен його побити! Щоб ти знав… так я… Аби ти тільки знав, що він зі мною зробив!
І почав розказувати все, що сталося на вулиці, де мешкає дівчина в білому. Урсу, однак, нікого не чув і нічого не розумів. Усі його помисли були про те, що сталося між ним і Лучією, сила-силенна думок стикалася одна з одною, аж іскри летіли, а по спині наче мурашки бігали. Що й казати, нещасна людина! Тік закінчив свою розповідь погрозами, потім згадав, що він спізнився, і попросив вибачення в Урсу. І лиш тоді почув перші слова друга:
— Ох, Тіку, Тіку, навіщо ти спізнився? Ой-ой-ой! Чому ти спізнився?
— Вибач, будь ласка, дуже прошу, вибач… Вибач мені, будь ласка, і ще за одне… Я приховав від тебе одне діло…
— Тіку, любий… я… я дуже образив Лучію, — раптом випалив свою таємницю Урсу.
— І тому ти такий сумний? Я не думаю…
— Так… і нічого не вдієш… Нічим ти мені тут не зарадиш! Краще помовч…
Але Тік раптом зайшовся нестримним реготом:
— Ха-ха-ха:! Лучія ображена! Дурний! Ти її не знаєш. Лучію цілий день можна шмагати лозиною по спині, й вона не образиться, а прикинеться божевільною.
— Ні, Тіку, ти не розумієш… Тут інше…
Але цієї миті в дверях з’явився тренер:
— Ну, як справи? Зважай, Урсу! Наша тактика правильна. Переконай супротивника, що він у безпеці. Дай йому кілька легеньких очок. Хай він поставиться до тебе зверхньо, хай він заспокоїться, виманюй його нападати, весь час захищайся, хай він думає, ніби ти злякався, а в другому таймі, коли він намагатиметься завдати остаточного удару, кидай його крюком. І нічого хнюпитись. Коли ти не пошлеш його в нокаут, то я, даю тобі слово честі, покину бокс. Бо це означатиме, що я нічогісінько не тямлю в ньому. Ну, вперед, не падай духом! Ще ніколи в житті я не був настільки впевнений у перемозі. У тебе є все потрібне для перемоги, і передусім — тактика!