4
Якось уранці м’ясники привезли мені з різниці повну вантажівку кривавого паперу і закривавленого картону, цілі мотки паперу, який я ненавидів, бо цей папір солодкаво пахнув, а я від нього завжди був увесь закривавлений, мов різницький фартух. Для захисту я поклав у перший пакунок розгорнуту «Похвалу глупоті» Еразма Роттердамського, у другий шанобливо вмостив Шіллерового «Дона Карлоса», а у третій, щоб слово стало кривавим м’ясом, загорнув «Ecce Homo» Фрідріха Ніцше. Я безперестанку працював у вирі і хмарі мушок, жахливих мух, яких привезли із боєнь різники, хмари мушок роїлись із жахливим дзижчанням і бились в обличчя, наче град. І от коли я пив четвертий джбан пива, поруч із моїм пресом з’явився симпатичний юнак, і я відразу зрозумів, що це не хто інший, як сам Ісус. Поруч із ним стояв стариган із зіжмаканим обличчям, і я відразу второпав, що це може бути тільки сам Лао-цзи. Вони стояли поруч, щоб я міг порівняти старця і молодика, тисячі мушок і кобальтових мух літали тисячами траєкторій, мов божевільні, туди-сюди, металевий звук їхніх крилець і тіл вишивав у повітрі склепу велику живу картину, що складалася з траєкторій і бризок у постійному русі — так само литтям фарб створював свої гігантські картини Джексон Поллок. Я не здивувався цим двом, бо в моїх дідів і прадідів від пиття оковитої теж бували видіння, їм ввижалися персонажі казок, дідусь на променаді зустрічав русалок і водяників, а прадід вірив у створінь, які ввижалися йому на подвір’ї літовельської пивоварні, у різних дворовиків, гномів і віл, а мені, мимохіть освіченому, коли засинав під небесами свого двадцятицентнерного ліжка, ввижалися серед поліняк Шеллінґ і Геґель, які народились одного року, а якось до мого ліжка на коні приїхав сам Еразм Роттердамський і спитав, як проїхати до моря. Тому сьогодні я не здивувався, коли в мій підвал прийшли двоє чоловіків, які мені подобалися, і коли вони ось так стояли поруч, я вперше усвідомив, як важливо для розуміння їхніх думок зважати, скільки кому з них років. І поки мухи виробляли свої дикі танці й дзижчали, у мене від вогкої крові змокла робоча блуза, я натискав почергово зелену й червону кнопку і бачив, як Ісус постійно піднімається вгору, а Лао-цзи вже стоїть на вершині, я бачив розпаленого молодика, що хоче змінити світ, поки старий пан тільки втомлено роззирався і поверненням до початку підшивав свою вічність. Я бачив, як Ісус молитвою створює дійсність, що прямує до дива, а Лао-цзи Великим Шляхом спостерігає за законами природи й тільки так досягає вченого незнання. Я набирав повні криваві жмені червоного мокрого паперу, все обличчя моє було поплямоване кров’ю, а коли натискав зелену кнопку, стінка мого преса пресувала разом із жахливим папером і мух, нездатних відірватися від решток м’яса, і мошок, які шаленіли від запаху м’яса, роїлися, розліталися, а потім іще пристраснішими нерівними піруетами створювали навколо корита, повного паперу, густу корону божевілля, вируючи, як нейтрони й протони в атомі. Я пив із джбана пиво й не відводив погляду від молодого Ісуса, сповненого завзяття серед товариства молодиків і гарних юнок, поки Лао-цзи, зовсім самотній, шукав собі достойну могилу. І коли прес до останку спресував кривавий папір так, що з нього бризкали цівки крові, стиснуті разом із мошками, я досі бачив Ісуса, сповненого милого екстазу, поки Лао-цзи у глибокій меланхолії спирався на стіну мого корита зі зневагою та байдужістю, потім бачив Ісуса, повного віри, який роздає накази, — і гора переноситься трохи далі, поки Лао-цзи накривав мій підвал сіткою, сплетеною з невловимого інтелекту, бачив Ісуса як оптимістичну спіраль, Лао-цзи — як безвихідне коло, Ісуса, повного конфліктних і драматичних ситуацій, поки Лао-цзи у тихій задумі розмірковував про моральну нерозв’язність ситуації протилежностей. І після натиску червоної кнопки стінка преса, змочена кров’ю, поверталася назад, я знову і знову вкидав двома руками в порожнє корито скривавлені ящики, коробки й обгортки, просяклі кров’ю та випарами м’яса, знайшов у собі силу перегорнути книгу Фрідріха Ніцше на сторінку про те, як вони з Ріхардом Ваґнером почали зіркову дружбу, а потім занурити цю книгу в корито, ніби дитину у ванночку, а потім швидко обома руками відганяти від обличчя рої синіх і зелених мух, які били мене в лице, наче гілочки плакучих верб у грозу. А коли я натиснув зелену кнопку, сходинками в підвал подріботіли дві спідниці, бірюзово-зелена й атласно-червона спідниці циганок, які завжди відвідували мене, наче примари, коли я вже й не чекав, коли вже думав, що вони вмерли, що їх десь підрізали великим ножищем їхні коханці, циганки, дві збирачки старого паперу, який носили в лантухах на спині, у таких велетенських вузлах, якими жінки колись носили траву з лісу, так от із ними ці дві циганки шастали повними вулицями, що аж пішоходи змушені були ховатися в ніші й проїзди, й коли ці циганки входили з такою ношею паперу в наш проїзд, то повністю перекривали рух, потім, нахилившись, оберталися біля ваг і падали на купу паперу спиною, і, розв’язавши мотузки, звільнялися з того велетенського хомута, тягли свій вузол на ваги, геть спітнілі й захекані, втирали чоло і дивилися на стрілку, яка завжди показувала тридцять, сорок кілограмів, іноді навіть пів центнера коробок, картонок, використаного паперу з магазинів та універмагів. А коли вони сумували чи були надто втомлені від таких зусиль — ці циганки мали таку силу й дух, що коли тягли свої лантухи, здалеку здавалося, наче вони несуть на спині вагон чи трамвай, — але коли з них уже було досить, обидві збігали до мене, скидали своє широчезне полотнище, застрибували на гору сухого паперу, підгортали спідниці аж під пупок, звідкись видобували цигарки та сірники і, лежачи на спині, курили, затягуючись так, ніби від цигарки відкушували шоколад. Із хмари мух я навіть кричав щось схоже на привітання, бірюзова циганка зі спідницею, закоченою до самого пояса, лежала на спині й мала гарні голі ноги й гарний голий животик, і гарний жмут волосся здіймався внизу того животика, наче полум’я, одну руку заклала за хустку, що прикривала чорне масне волосся аж на потилиці, другою смачно затягувалася, так простодушно лежала бірюзова циганка, а атласно-червона лежала, наче відк