5
Тож усе, куди не поглянь у цьому світі, все водночас іде вперед і водночас повертається назад, наче ковальські міхи, наче за вказівкою зелених і червоних кнопок на моєму пресі все переходить у свою протилежність, і тільки так у світі нічого не спотикається, і я вже тридцять п’ять років пакую старий папір, а для такої роботи в пригоді стане не тільки університетська освіта чи класична гімназія, а й богословська семінарія. Наприклад, спіраль і коло в моїй роботі відповідають одне одному,
progressus ad futurum об’єднується з regressus ad originem, і я все це на собі відчуваю, і, через те що освічений мимохіть, я нещасливо щасливий і недавно почав мріяти, як progressus ad originem об’єднається з regressus ad futurum. Так я розважаюся, поки інші громадяни за вечерею читають «Вечірню Прагу». Вчора ми поховали мого дядька, того барда, який вказав мені шлях, коли у садку в Хабрах поставив собі станційну будку, між дерев проклав колії, разом з друзями відремонтував локомотивчик марки «Оренштайн і Коппель», і щосуботи та щонеділі вони їздили з трьома вагонетками, вдень возили дітей, а ввечері їздили самі, кухлями п’ючи пиво. Вчора ми поховали дядька, його в своїй будці вдарив інсульт, було літо, друзі роз’їхалися в ліс чи до води, ніхто не приходив у ці спекотні липневі дні, й дядько п’ятнадцять днів лежав мертвий на підлозі будки, поки машиніст не знайшов його, вкритого мухами й червами, й тіло його розтеклося підлогою, мов камамбер.