Моїй Матері Марії, що дала мені побачити
цей кривавий світ, а сама, за гіркою працею,
ніколи не бачила ніякого світу, - з глибокою
любов'ю цю книжку присвячую.
С и н
ПЕРЕДМОВА
(передмова до четвертого видання)
Друга світова війна відсунула в тінь першу. Може це й стало причиною, що так мало вже в нас появляється творів, темою яких були б дії не так то вже й давніх - відносно - часів. А шкода! І у звязку з цим є повна підстава сподіватися, що український читач із задоволенням сприйме появу оцього видання. З ще більшим задоволенням і рівночасно вдячністю для автора відкладе книжку, прочитавши її: "Записки полоненого" написані бо під безпосереднім враженям автора-солдата, фронтовика, а згодом полоненого, написані талановито, з усіма тими письменницькими властивостями, що роблять твір вартісним під літературно-мистецьким оглядом і цікавим. Не зробимо ніякого перебільшення, якщо скажемо, що "Записки" читаються з запертим віддихом. Для читача дають вони не тільки естетичну насолоду, але й силу історичного матеріялу, силу таких подробиць, яких не знайде він навіть і в широкому підручнику історії. "Записки полоненого" - це літературний твір, і історичний документ. З них пробивається гола правда про відносини в царській армії, про страхіття війни та її наслідки. Особливо цінний матеріял про колосальну національно-освідомлюючу працю, що її проводив "Союз Визволення України" між полоненими українцями.
"Записки полоненого" - твір новий і не новий. Не новий, бо був виданий уперше в 1931р. "Державним видавництвом України" Київ-Харків. Хоч книжку було видано відразу двома виданнями (так званим художнім і масовим) величезним тиражем, не пощастило їй дістатися до рук читача в більшій масі. Ще автор не встиг дістати своїх авторських примірників, ще не пішла книжка широко в продаж, як празька газета "Ноє фрає Прессе" помістила дуже прихильну рецензію, ставлячи О.Кобця нарівні з популярним тоді на заході письменником Ремарком, автором твору "На заході без змін". Ця висока оцінка й була причиною конфіскати большевицьким урядом в Україні усього накладу "Записок".
У 1933 році, про що автор у свій час не знав, львівське видавництво "Родина" (при тижневому виданню "Неділя", що виходив за редакцією Р.Голіяна) видало "Записки полоненого" вдруге (третім за чергою, виданням), розбивши їх на три томи і змінивши назву. Загальна назва львівського видання: "Над безоднею", а поодинокі томики звуться: "Напередодні", "Земля дрижить", "Пекло". З цих трьох назв тільки одна авторова. Так назвав автор, як читач побачить, перший розділ "Записок". Не тільки ці зміни ввів редактор львівського видання. В багатьох місцях порушив текст оригіналу, поробив у ньому зміни, а навіть увів вставки. Порушено і основний авторів погляд на війну, який повторюється у записках кількакратним рефреном: "Прокляття війні!". Всякій війні, бо кожна з них така трагічна в своїх наслідках. Позмінювано навіть назви царських військових ступенів, заступаючи їх таким, що вживалися більше в Галичині.
Вже на еміграції в Німеччині О.Кобцеві вділося припадково дістати другий і третій томики львівського видання. В бібліотеці американського Конгресу в Вашінгтоні, серед звалища незакатолізированої славістичної літератури, пощастило йому розшукати примірник першого видання. Оце (четверте за чергою) видання зроблено за власноручно виготовленою автором копією першого. Не подали ми в тексті "Записок" тільки такого переднього слова, вміщеного автором у першому виданні для самоохорони перед совєцькою цензурою:
"Замісць передмови. 17 січня 1918 року в Києві, на Софійському майдані, недалеко від пам'ятника Богданові Хмельницькому, трагічно загинув автор цих записок, мій добрий приятель, молодий поет із Канева О.Кобець.
Він жив у моїй маленькій кімнатці (Воздвиженська, 57). Недавно повернувшися з австрійського полону, шукав усе роботи по всяких новонароджених українських установах, а вечорами, після безнадійного бігання по канцеляріях і департаментах, довго сидів, марно, на мою думку, витрачаючи час, і писав.
До писанини своєї ставився побіжно, а виходячи ранками на чергові пошуки роботи, часто просив:
- Часом не вернуся, приховайте оце - може колись пригодиться...
З того приводу я немало глузував із мого квартиранта. Але 17 січня 1918 року він таки не повернувся. Потрапивши між два вогні - з Подолу, Воздвиженською вулицею та Андрієвським спуском, наступали червоногвардійські загони, з Володимирської відбивалися петлюрівці, - наклав головою, скошений одночасно кулеметною зливою з одного боку й дощем дошкульних пострілів із рушниць - з другого.
Минуло дванадцять років. Переглядаючи свій хатній архів, я найшов записки тов. Кобця, дав їх тільки передрукувати й подаю їх тут без ніякісіньких змін.
Ол. Варавва. Харків, 1930".
З огляду на те, що харківське видання є великою рідкістю, і важко дістати теж львівське видання (хоч попсоване), "Записки полоненого" являються неначе новим набутком в нашій літературі.
Поява цієї книжки сходиться з ювілеєм автора, якому 1959 року сповняється 70 років життя, а 1957 року минуло 45 років його літературної творчости. "Записки" - не єдиний твір О.Кобця. За понад сорок років праці склався вже чималий літературний дорібок, з якого багато творів опубліковано, а ще багато лежить у рукописах. Вважаємо за відповідне на цьому місці сказати декілька слів про автора і його творчість.
Містечко Канів, яке прийняло на вічний спочинок найбільшого кобзаря України Тараса Шевченка, було місцем народження О.Кобця (справжнє прізвище Олексій Варавва). Близькість могили найбільшого генія України мусіла мати великий, а може й вирішальний вплив на нього, як одного з майбутніх преємників Тарасової кобзи, на кристалізацію його національної свідомости. Молодий Олексій, доля якого - особливо в молодому віці - була такою подібною до долі Шевченка, був свідком рік-річних масових прощ на Тарасову могилу, слухав чимало оповідань про неї і про те, хто там похований. Мав змогу читати забороненого "Кобзаря" (львівське видання). Таким чином, Шевченко став для О.Кобця дороговказом на все життя.
Народився О.Кобець 28 березня 1889 року. Його батьки - незаможні хлібороби - не могли дати синові належного матеріяльного забезпечення. Вже на 14-му році життя - по закінчені канівської школи - довелося хлопцеві покинути рідну хату і самостійно промощувати собі шлях у життя. (Канівська міська школа, за статутом 1872 року, дорівнювала 6-тьом класам гімназії). А все таки роки раннього дитинства, як це звичайно буває, залишились у поета найкращим клаптиком його життя. Відгомін дитячих років бринить найкращим звуком у його кобзі.
З Канева виїхав Олексій до міста Катеринослава. Там почав працю хлопчиком-попихачем у одній крамниці канцелярійного приладдя і тютюнових виробів. Згодом працював писарчуком і писарем різних установ Катеринослава й Катеринославщини. Вже з п'ятнадцятого року життя почав регулярно помагати матеріяльно своїм батькам, надсилаючи їм що місяця певну частину свого скромного заробітку. Так тягнулося до смерті батьків (батько помер голодовою смертю 1933 року, мати - на три роки пізніше). На 20-му році життя вернувся О.Кобець до Канева і працював у повітовій земській управі. Керував шкільним відділом, дбаючи про вчасне постачання підручників, літератури для понад сто шкільних комплектів із бібліотеками при кожній школі - дитячими й учительськими. На цьому становищі пробув до свого покликання до військової служби, що сталося ранньою весною 1914 року. З тих часів варто згадати один маркантний випадок. Шкільний інспектор Пархоменко (українець-перевертень) видав секретного обіжника про недопущення до шкільних бібліотек українських книжок. О.Кобець виявив цю справу, засудивши її на сторінках київської газети "Рада". За "Радою" осудили Пархоменка й інші українські часописи, які тоді виходили. Зацькований Пархоменко був приневолений зрезингувати зі свого становища і виїхав на Кавказ, де незабаром помер; з журби казали, бо дуже йому дорікали колишні його товариші-українці.
На час праці в Каневі припадає літературний дебют О.Кобця. В київській "Раді" - в числі за 1 січня 1912 року - було надруковане перше його оповідання "Під новий рік", яке критика прийняла незвичайно тепло. Згодом друкувалися його вірші в журналах "Маяк", "Дзвін", "Літературно-науковий вісник". Багато дописував до "Ради" про життя Канева й Канівщини. В 1913 році вийшла перша Кобцева збірка поезій "Ряст". Поезій у збірці 54. Назва цілої збірки взята від назви першої поезії. Всю свою творчість молодий поет-ідеаліст хоче віддати на службу народові для покращання його долі. Про це безпосердньо говориться в поезії "Творчість", перші рядки якої звучать: