Він дивиться на мене в дзеркало. Я знову гупаю в нього кулаками. Він ніяк не міг це не почути, але йому начхати.
А от Дейві дивицця, і його лице серйозне як ніколи.
І навіть звіцци я чую турботу в його Шумі.
— Ти надала їй шанс, від якого вона не могла відмовитись, — продовжує мер, — твоя неймовірна відданість Тодду дійсно могла провести тебе туди, куди годі зайти іншим підривницям. Вона, певно, й не хотіла твоєї смерти, але шанс був просто чудовий, як-не-як це шанс мене прибрати, і для цього тобою таки можна було пожертвувати.
А я дивлюсь на її лице.
Воно обвисло-сумне, обвисле від суму і поразки.
І я знову віччуваю її тишу, віччуваю тугу і втрату, як тоді на болоті, ціле житя тому. Віччуваю так сильно, шо в очах стає мокро, живіт стискаєцця, а в горлі щемить.
— Віоло, — кажу я, — будь ласка, Віоло.
Але вона навіть не дивицця.
— І от якщо це все, що ти для неї означаєш, Віоло, — мер нахиляється просто до неї, дивиться їй у лице, — тоді, можливо, ти нарешті втямиш, хто твій справжній ворог, — він робить паузу, — і хто твої справжні друзі.
Віола шось дуже тихо каже.
— Що-що? — перепитує мер.
Вона прокашлюєцця і знову каже:
— Я просто прийшла по Тодда.
— Це мені відомо, — мер встає і знову крокує, — я також полюбив Тодда. Він мені тепер ніби другий син, — він дивиться на Дейві, котрий миттю паленіє, — вірний, старанний, він дуже докладається до майбутнього цього міста.
Я знову гупаю кулаками.
— ЗАТКНИСЯ! — горлаю я, — ЗАТКНИСЯ, ТИ!
— Якщо він із нами, Віоло, — каже мер, — а твоя нянечка проти тебе, то ніщо тобі не заважає.
Але вона вже хитає головою.
— Я тобі не скажу, — каже вона, — нічого тобі не скажу.
— Але ж вона тебе зрадила, — мер знову підходить до неї. — Вона спробувала тебе вбити.
А на це Віола піднімає голову.
Вона дивиться йому просто в очі.
І каже:
— Ні, вона спробувала вбити тебе.
Ох, молодчинка.
Мій Шум розпирає від гордощів.
Оце-то дівчина.
Мер дає знак пану Гаммару.
Той хапається за раму і занурює її у воду.
— НІ! — я кричу і знову гупаю. — НІ, ХАЙ ЙОМУ ГРЕЦЬ, НІ! — я йду до дверей кімнатки і починаю з усіх сил їх копати ногою. — ВІОЛО! ВІОЛО!
Я чую, як вона хапає ротом повітря, біжу до зеркала…
Її дістали з води, вона викашлює рідину і вітпльовується.
— У нас обмаль часу, — каже мер, знімаючи з плаща ниточку, — то, може, перейдемо зразу до справи.
Поки він говорить, я луплю в зеркало і кричу. Він повертаєцця і луп-луп на мене. З його боку мене не видно, але його очі дивляцця просто в мої.
— ВІОЛО! — я знову кричу і луплю скло.
Він трохи хмуриться…
— ВІОЛО!
І він б’є мене своїм Шумом.
Набагато сильніше, чим до цього.
Ніби крик мільйона людей просто посеред мого мозку, так глибоко всередині, шо я не в силі дотягнутись, аби захиститися, а вони кричать: ТИ НІЩО ТИ НІЩО ТИ НІЩО, і я почуваюсь так, ніби кров закипає, очі вилазять із черепа, і я навіть не можу стояти і валюся від дзеркала, і боляче сідаю на лавку, той удар звенить, звенить і звенить, ніби ніколи не зупиниться…
Коли я знову можу відкрити очі, то бачу, як мер тримає Дейві, щоби той не вийшов із Залу, а тоді Дейві дивиться на дзеркало.
І в його Шумі — тривога.
Тривога за мене.
— Розкажи мені, коли Відповідь збирається напасти, — каже мер до Віоли, тепер його голос холодніший, міцніший, — і звідки.
Вона хитає головою, розбризкуючи краплі води.
— Та годі.
— Ти скажеш, — каже мер, — я щиро впевнений, що скажеш.
— Ні, — каже вона. — Ніколи.
І вона так і хитає головою.
Мер дивиться в дзеркало, знову знаходить мій погляд, хоч не може мене бачити.
— На жаль, — каже він, — ми не маємо часу на твої відмови.
Він киває пану Гаммару.
І той знову топить її у ванні.
— Стоп! — кричу і гупаю, — Зупиніться!
Він її тримає…
І тримає…
А я так гупаю, що руки понапухали…
— ПІДНІМІТЬ! ПІДНІМІТЬ! ПІДНІМІТЬ!
Вона борсається у воді…
Але він її тримає…
Вона досі під водою…
— ВІОЛО!
Її руки напинають пута…
Вода бризкає на всі боки, вона відбивається від води…
Господи господи господи господи віоло віоло віоло віоло…
Я не можу…
Я не можу…
— НІ!
Вибач…
Будь ласка, вибач…
— ЦЕ СТАНЕТЬСЯ СЬОГОДНІ УНОЧІ! — горлаю я, — ЩОЙНО СОНЦЕ ЗАЙДЕ! ЧЕРЕЗ ПЕРЕВАЛ НА ГОРБІ, НА ПІВДЕНЬ ВІД СОБОРУ! СЬОГОДНІ!
І тисну на кнопку і горлаю знову і знову…
— СЬОГОДНІ ВНОЧІ!
А вона борсається під водою…