Він починає крокувати сценою, тримаючи мікрофона в руці. Кожне налякане лице в юрбі, кожне лице в армії повертається і слідкує, як він ходить: туди-сюди, туди-сюди.
Я теж дивлюся.
— Ви дозволили армії зайти до вашого міста і, замість змусити армію його завоювати, ви добровільно його віддали!
Він досі крокує, його голос далі гучнішає.
— Тож ви всі знаєте, що я зробив. Я зробив це. Я захопив вас. Я забрав вашу свободу. Я забрав ваше місто. І я забрав ваше майбутнє.
Він сміється, ніби не може повірити своєму щастю.
— А я ж чекав війни, — каже він.
Дехто в натовпі відводить очі і дивиться собі під ноги.
Цікаво, чи їм соромно.
Сподіваюся.
— Але замість війни, — каже мер, — я отримав розмову. Розмову, яка почалася з «Будь ласка, не бийте», а закінчилась «Будь ласка, беріть що хочете».
Він зупиняється посеред платформи.
— Я чекав ВІЙНИ! — знову горлає він, замахуючись на них кулаками.
І вони здригаються.
Якщо юрба може здригнутися, оце вони здригаються.
Більше тисячі чоловіків здригаються перед кулаками одного-єдиного.
А шо там роблять жінки, я не бачу.
— Через те, шо ви не дали мені війни, — каже мер лагідніше, — отримаєте собі на горіхи.
Я чую, як двері церкви знову відчиняються, бачу, як пан Коллінз виходить наперед і проштовхує крізь армійські шеренги мера Леджера, руки якого зв’язані за спиною.
Мер Прентісс дивиться на цю картину, схрестивши руки. Нарешті в натовпі чоловіків здіймається бурмотіня, ше гучніше — в натовпі жінок, а чоловіки на конях щось махають, аби люди замовкли. Мер навіть не оглядається на звук, ніби він не вартий його уваги. Він просто дивиться, як пан Коллінз штовхає мера Леджера по сходах на поміст.
Мер Леджер зупиняється на сходах і дивиться на юрбу. Вони дивляться на нього, хтось мружиться від пронизливости бззз його Шуму, я вирізняю в цьому бззз якісь реальні слова, слова страху, образи і страху, образи на пана Коллінза, котрий підбив йому око і розсік губу, я бачу спогади про те, як він погоджується здатися і як його замикають у вежі.
— На коліна, — наказує мер Прентісс і, хоть він каже це тихо, хоть він каже це не в мікрофон, та дивним чином я його чую так ясно, ніби дзвін задзвонив просто посеред голови, а з того, як юрба разом затамувала подих, я думаю, чи вони теж почули це так само.
І перш ніж хтось встигає зрозуміти, шо то коїцця, мер Леджер уже стає навколішки на помості, здивований, як це він тут опинився.
І все містечко спостерігає, як він це робить.
Мер Прентісс вичікує хвильку.
А тоді підходить до нього.
І дістає ножа.
Клинок здоровенний і серйозний, він дихає смертю і поблискує під сонцем.
Мер підносить його високо над головою.
Повертається повільно, аби кожен побачив, шо зараз станеться.
Аби кожен побачив ножа.
У мене в животі млоїть, на секунду я думаю…
Але то не мій…
Не мій…
А тоді хтось з-за площі гукає:
— Вбивця!
Єдиний голос розриває тишу.
І це жіночий голос.
Моє серце на секунду піцтрибує…
Утім, ясно, шо це не може бути вона…
Але принаймні хтось. Принаймні хтось!
Мер Прентісс спокійно підходить до мікрофона.
— До вас звертається ваш звитяжний ворог, — каже він майже ввічливо, ніби ця людина, котра його обізвала, нічого не тямить, — ваших лідерів стратять — це неминучий наслідок вашої поразки.
Він повертається до мера Леджера, котрий так і клячить на помості. Його лице намагається зберігати спокій, але всі навколо чують, як сильно він не хоче вмирати, як по-дитячому звучать його бажання, як гучно його знову незцілений Шум розливається містом.
— І зараз ви затямите, — каже мер Прентісс, повертаючись назад до юрби, — що за чоловік ваш новий Президент. І чого він від вас вимагатиме.
Тиша, досі тиша, один тільки мер Леджер скімлить.
Мер Прентісс підходить до нього, ніж виблискує. Юрбою розбігається нове бурмотіння, бо до всіх починає доходити, що саме вони зараз побачать. Мер Прентісс стає за спину мера Леджера і знову заносить ножа. Він стоїть, дивицця, як юрба дивицця на нього, дивицця на їхні обличчя, котрі теж дивляцця і слухають, як їхній колишній мер безуспішно хоче потамувати свій Шум.
— ГЛЯНЬТЕ! — гукає мер Прентісс. — НА СВОЄ МАЙБУТНЄ!
Він повертає ніж для уколу, ніби повторюючи: гляньте…
Юрба починає бурмотіти гучніше…