Ми не зводимо з нього очей.
— Девіде, — мер також не зводить погляду з корабля, — приведи мого коня.
Але Дейві дивиться в небо, його Шум повниться подивом і зачудуванням.
І я чудово знаю, як він почувається.
У Новому Світі літають лише птахи. У нас є машини, шо їздять дорогами, ядерцикли, кілька ядермашин, але переважно тут — коні, воли, вози і ноги.
Але ми не маємо крил.
Корабель спускається вздовж ріки, підлітає до собору, пролітає майже в нас над головами не зупиняючись, але так блисько, шо видно світла на його животі, а небо за вихлопом починає мерехтіти від спеки. Пролітає повз нас далі за течією.
Далі за течією до Відповіді.
— Девіде! — різко каже мер.
— Допоможи встати, — шепоче Віола, — я мушу до них дістатися. Я мушу їхати.
Її очі шалені, дихання важке, і вона дивиться на мене так пильно, що її погляд ніби твердий і я відчуваю його як дотик.
— О, він тобі зараз неодмінно допоможе, — каже мер, націлюючи рушницю, — бо ти їдеш зі мною.
— Що? — питає Віола.
— Це ж твої люди, Віоло, — відповідає мер. — Їм буде цікаво, куди ти поділась. І я можу або привезти тебе до них притьмом, — він дивиться на мене, — або із сумом повідомити, що ти загинула при аварії. Який варіант більше до вподоби?
— Я не поїду з тобою, — каже вона, — бо ти брехун і вбивця…
Він уже не слухає.
— Девіде, ти пильнуватимеш Тодда, поки я відвезу Віолу на її корабель, — знову дивиться на неї, — а на випадок, якщо ти не захочеш співпрацювати, думаю, любов мого первістка до зброї тобі добре відома.
Віола люто дивиться на Дейві. Я теж дивлюсь, а він стоїть на місці з рушницею в руках, зиркає то на мене, то на свого тата.
Його Шум валує.
Його Шум ясно каже, що він за жодних обставин, ніколи не вистрелить у мене.
— Тату? — питає він.
— Досить уже, Девіде, — хмуриться мер, намагаючись перехопити погляд Дейві…
І перехоплює.
— Зробиш, як я наказав, — каже своєму синові, — скрутиш Тодда мотузкою, яку ти так доречно приніс, і вартуватимеш його, а коли я повернуся з нашими новоприбулими гостями — усе буде тихо і мирно. Почнеться новий світ.
— Новий світ, — бурмоче Дейві, і його очі скліють, як у того рудоволосого солдата, з його Шуму вичищено всі питання і сумніви.
І він скоряється волі іншого.
У мене є ідея.
Пробач, Дейві.
— Ти дозволиш йому так із тобою говорити, Дейві?
— Шо? — кліпає він.
І відводить погляд від свого тата.
— Ти дозволиш йому наставляти зброю на мене і Віолу?
— Тодде… — застерігає мер.
— Весь цей Шум, який ти нібито чуєш, — кажу до мера, але дивлюсь на Дейві, очі в очі, — усе це твоє «я все знаю», але ж власного сина ти знаєш не зовсім добре, правда?
— Девіде, — каже мер.
Але тепер я полонив його увагу.
— Ти дозволиш йому і на далі отримати своє зверху? — питаю його. — Дозволиш йому попихати тобою без жодної нагороди?
Дейві знервовано дивиться на мене, кліпає, пробуючи прогнати всю ту бридню, якою тато набив його голову.
— Цей корабель змінює все, Дейві, — кажу я, — цілком новий світ людей. Ціле місто народу, ціле місто на спробу зробити це місце чимось кращим за смердючий нужник, у якому ми сидимо зараз.
— Девіде, — повторює мер. Спалахує Шум, і Дейві здригається.
— Припини це, тату, — каже він.
— То кому б варто дістатись до корабля раніше? Нам із Віолою, щоб привести допомогу? Чи твоєму татові, щоб він іще й ними зміг керувати?
— Заткнися, — каже мер, — чи ти забуваєш, у кого тут зброя?
— Приміром, у Дейві, — кажу я.
Западає маленька пауза, і ми всі бачимо, як Дейві пригадує, що в нього таки є рушниця.
Ще один спалах Шуму від мера — Дейві ще раз здригається.
— Господи, тату, та годі вже цього!
Але, щоб це сказати, він дивиться на тата.
І той знову перехоплює його погляд.
— Зв’яжи Тодда і приведи мого коня, Девіде, — каже мер, не відриваючи очей від сина.
— Тату? — перепитує Дейві, голос раптом тихий.
— Мій кінь, — каже мер, — він надворі.
— Стань поміж ними, — сичить мені Віола. — Щоб він на нього не дивився!
Я шарпаюсь, але мер націлює на неї рушницю, не зводячи погляду з Дейві.
— Тільки ворухнись, Тодде.
Я зупиняюсь.
— Приведи мені коня, сину, — каже мер, — і ми зустрінемо нових поселенців разом, — він усміхається синові, — ти будеш моїм принцем.