28. Солдат
— ТИХО, — нянечка Койл прикладає пальця до вуст.
Вітер згас, так що чутно, як під нашими кроками хрускотять гілочки на землі попід деревами. Ми зупиняємось, нашорошуємо вуха і слухаємо, чи не марширують солдати.
Тихо.
Дуже тихо.
Нянечка Койл киває і знову рушає вниз, пробираючись поміж деревами. Я йду за нею. Нас лише двоє.
Я і бомба, прикріплена до моєї спини.
На вилазці ми врятували 132 в’язні. 29 із них померли або дорогою, або вже в таборі. Корін була тридцятою. Декого ми так і не врятували, зокрема бідолашного пана Фокса, і їхню долю я, певно, ніколи не дізнаюся. Але нянечка Койл прикидає, що ми вбили принаймні двадцять їхніх солдатів. На диво, тільки шестеро членів Відповіді загинули в першому рейді, зокрема Тея і нянечка Веґґонер, але ще п’ятьох захопили, і їх точно допитуватимуть і катуватимуть, аби дізнатися, де ховається Відповідь.
Тож ми переїхали. Швидко.
Ще до того, як багато поранених змогли самостійно ходити, ми склали припаси і зброю — усе, що можна було повантажити на вози, коней чи спини здорових, і втекли в ліс, де йшли цілу ніч, наступний день і наступну ніч, аж поки не вийшли до озера біля підніжжя скелі — там принаймні можна було попити і знайти сякий-такий прихисток.
— Годиться, — сказала нянечка Койл.
Ми розбили табір вздовж берега.
А тоді почали готуватися до війни.
Вона подає рукою умовний знак, і я миттю пірнаю в чагарники. Ми вийшли на вузенький під’їзд до основної дороги, і я вже чую, як солдатський загін Шумно крокує десь далеко від нас.
Наші власні запаси ліків тануть на очах, тож нянечка Койл запровадила пайки, але після рейду всім чоловікам, із Шумом чи без, однаково небезпечно відвідувати місто, тому відтепер жодного такого транспортування у прихованих відділеннях — відразу до легких цілей. Віз доїжджає лише до певного місця під містом, а решту шляху доводиться долати пішки.
Відступати буде ще важче, тож треба просто бути обережнішими.
— Все тихо, — шепоче нянечка Койл.
Я встаю. Місяці — наше єдине світло.
Зігнувшись у три погибелі, ми перебігаємо дорогу.
Після переходу до озера, після порятунку всіх тих людей, після смерти Корін…
Після того, як я приєдналась до Відповіді…
Я почала дізнаватись більше.
«Початкова підготовка», так нянечка Койл це називає. Під орудою нянечки Брайтвайт не лише я, а й кожна пацієнтка, котра вже достатньо оклигала, щоби приєднатися, — а це більшість із них, більше, ніж можна подумати, — ми навчаємося заряджати рушниці і стріляти, вивчаємо основи інфільтрації, нічні маневри, стеження, мову жестів, кодові слова.
Учимося, як встановити бомбу і підключити детонатор.
— Звідки ви знаєте, як все те робити? — запитала я якось за вечерею, коли тіло натомлене і болить від бігання, пірнання і носіння всього, чим був багатий цей день. — Ви ж цілительки. Звідки ви знаєте, як…
— Керувати армією? — питає нянечка Койл, — ти забуваєш про війну Спеклів.
— У нас був окремий загін, — каже нянечка Форт, не відриваючись від свого бульйону.
Інші нянечки вже помалу балакають зі мною, щойно побачили, як ретельно я тренуюся.
— Ми не були дуже популярні, — реготнула нянечка Ловсон, що сидить за стіл від неї.
— Нам не подобалось, як деякі генерали вели війну, — пояснила мені нянечка Койл, — тоді ми вирішили, що підпільна тактика буде ефективніша.
— А що в нас не було Шуму, — зауважила нянечка Надарі, котра сидить у кінці столу, — через те ми могли багато куди прослизати, правильно?
— Але відповідальні чоловіки не подумали, що ми — відповідь на їхню проблему, — повідомила нянечка Ловсон, не припиняючи реготати.
— Звідси й назва, — сказала нянечка Койл.
— А як сформували новий уряд і відбудували місто, що ж, — каже нянечка Форт, — необачно було б не притримати деякі важливі матеріали під рукою, на той випадок, якщо вони будуть потрібні.
— Вибухівка в шахті, — до мене нарешті дійшло, — ви її заховали ще багато років тому.
— І рішення виявилося правильним, — відповідає нянечка Ловсон, — Нікола Койл завжди була завбачливою жінкою.
Я кліпаю, почувши ім’я Нікола, бо майже неможливим здавалося, щоб нянечка Койл мала ім’я.
— Авжеж, — каже нянечка Койл, — бо чоловіки — істоти войовничі. Не зайве про це пам’ятати.
Наша ціль покинута, як ми й розраховували. Вона маленька, але символічна і розташована точно над смугою орних земель на східному кінці міста. Криниця й агрегат забезпечують водою лише нижнє поле, жодних великих систем чи архітектурних комплексів. Але якщо місто ладне дозволити меру викрадати, катувати і вбивати, то хай це місто скоротить свій раціон.