Проте, наша ціль далеченько від центру, тож я ніяк не в змозі побачити Тодда.
І з цим я не сперечаюсь. Не той момент, щоб сперечатися.
Ми йдемо відрізаною від решти світу дорогою, пірнаючи в кювети на узбіччі, і затримуємо дихання, коли проминаємо сонну ферму, де на горішньому поверсі досі світиться, але вже так пізно, що світять, мабуть, просто з міркувань безпеки.
Нянечка Койл подає рукою ще один сигнал, і я обганяю її, пригинаючись під дротяною сушаркою, на якій порозвішувано одяг. Я спотикаюсь об іграшковий скутер, але втримую рівновагу.
Бомба за спиною ніби й безпечна, так, вона начебто нечутлива до будь-якого струсу чи хитавиці.
Але, але…
Я видихаю і рушаю далі, до криниці.
Навіть у ті тижні, коли ми ховалися, коли лежали тихіше води і нижче трави, тренувались і готувались, навіть тоді нас знайшли кілька втікачів із міста.
— Що вони кажуть? — запитала нянечка Койл.
— Що ви повбивали всіх Спеклів, — відповіла жінка, притискаючи припарку до закривавленого носа.
— Стоп, — сказала я, — всі Спекли мертві?
Жінка кивнула.
— І вони кажуть, це ми зробили, — повторила нянечка Койл.
— Чого вони таке кажуть? — запитала я.
Нянечка Койл випросталась і глянула на озеро.
— Щоб налаштувати місто проти нас. Що отакі ми нібито лиходії.
— Саме це він і каже, — відповіла жінка. Я зустріла її під час тренувальної пробіжки лісом. Вона послизнулась на кам’янистому насипі, але примудрилася зламати тільки носа. — Що не день, то збори, — сказала вона. — І люди його слухають.
— Я не здивована, — сказала нянечка Койл.
Я глянула на неї.
— Ви ж цього не робили, правда? Ви ж їх не вбивали?
Від її лиця можна було припалити сірник.
— Ти за кого нас взагалі маєш, дівчинко моя? Я не відводжу погляд.
— Ну я ж не знаю, правильно? Ви підірвали бункер. Ви вбили солдатів.
Але нянечка Койл просто похитала головою, хоч я не знаю, чи то була відповідь.
— За тобою точно не стежили? — запитала вона жінку.
— Я три дні бродила лісом, — сказала та, — і я вас навіть не знайшла, — показала на мене, — вона знайшла мене.
— Так, — сказала нянечка Койл, змірюючи мене поглядом, — Віола в цьому сенсі корисна.
Біля криниці виникла проблема.
— Заблизько до хати, — шепочу я.
— Ні, — шепоче у відповідь нянечка Койл, заходить мені за спину і розстібає сумку.
— Ти впевнена? — сумніваюсь я. — Бомба, якою ти підірвала вежу, була…
— Є бомби, а є бомби, — вона щось іще кладе мені в сумку, тоді розвертає мене лицем до себе.
— Готова?
Я дивлюсь на будинок, у якому може спати хто завгодно: жінки, невинні чоловіки, діти. Я нікого не вбиватиму, хіба доведеться. Ну, тоді я роблю це за Тодда і Корін.
— Ти впевнена? — питаю.
— Віоло, ти мені або віриш, або ні, — вона смикає головою. — Що вибираєш?
Знову налетів вітерець, він навіває трошки сонного Шуму Нового Прентісстауна, котрий далі по дорозі. Суцільний нерозбірливий сопучий і хропучий РЕВ, майже тихий, якщо таке може бути.
Десь у цьому всьому Тодд.
(не мертвий, що б вона не казала)
— До роботи, — кажу я, знімаючи сумку.
Порятунок не був порятунком для Лі. Його сестри і мами не виявилося ні серед врятованих в’язнів, ані серед померлих. Можливо, вони досі в тій в’язниці, куди Відповідь не змогла проникнути.
Але.
— Навіть якщо вони мертві, — сказав він однієї ночі, коли ми сиділи на березі озера, жбурляли камінці, зболені після ще одного довгого і сповненого тренувань дня, — я просто хочу упевнитися.
Я похитала головою.
— Якщо не знаєш, отже, надія є.
— Знаю чи не знаю — це не допоможе їм вижити, — він сів, знову близько від мене. — Я думаю, вони мертві. Почуваюсь, ніби вони мертві.
— Лі…
— Я його вб’ю, — він розмовляв як чоловік, що обіцяє, а не погрожує, — якщо підберусь достатньо близько, присягаюся.
Над нами зійшли місяці, відбиваючи дві свої подоби в поверхні озера. Я кинула ще один камінець і задивилась, як він плигає через відображення. Табір тихо метушився за деревами, позаду нас і вздовж берега. Де-не-де чути Шум, зокрема все гучніше гудіння Лі, котрому не пощастило потрапити в чергу на пайок ліків від нянечки Койл.
— Воно буде не так, як ти уявляєш, — тихо сказала я.
— Вбити когось?
Я кивнула.
— Навіть якщо людина заслуговує, якщо або ти або вона, навіть тоді не так, як ти уявляєш.
Триває тиша, нарешті він сказав:
— Я знаю.
— Ти вбив солдата, — я зміряла його поглядом.