— Дуже добре. Тоді все.
Вона залишила сарайчик з високо піднесеною головою. Після неї зайшов Жак Рено. Він теж не впізнав мерця.
Жіро щось буркнув собі під ніс, але я не втямив: задоволений він чи вражений почутим.
— Ту, другу, привели? — спитав він Маршо.
— Так, добродію.
— Введіть.
«Другою» була пані Добрей.
— Що ви собі дозволяєте, пане? Ви порушуєте закон! — почала вона обурено, переступивши поріг. — Що я маю спільного з усім цим?
— Пані, — грубо обірвав її Жіро, — я розслідую не одне, а два вбивства! Мене не здивує, коли обидва вчинили ви.
— Подумайте, що ви говорите! — закричала вона. — Як ви смієте ображати мене! Це ганебно!
— Ганебно?.. А що ви скажете на це? — Схилившись, він знову зняв із кинджала волосину і підняв її вгору. — Це ви бачите, пані? Ви дозволите порівняти його з вашим волоссям?
З криком вона відсахнулась, обличчя її сполотніло.
— Це не моя, клянусь! Я нічого не знаю про злочин!.. Боже праведний, що мені робити?
— Заспокойтесь, — холодно порадив Жіро. — Ніхто вас ще не звинувачує. Та я раджу відповідати на мої запитання відверто й чесно.
— Питайте, що хочете, пане.
— Подивіться на мерця. Ви бачили його раніше?
Наблизившись до тіла, пані Добрей глянула на нього з деяким інтересом. Щоки її порожевіли, проте вона заперечно похитала головою.
Кивком голови Жіро дозволив їй вийти.
— Ви відпускаєте її? — із здивуванням запитав я. — Хіба це розсудливо? Безперечно, ота чорна волосина з її голови.
— Мені не потрібні вчителі… — єхидно шпигонув мене паризький детектив. — Вона під наглядом. Заарештовувати її зараз не входить у мої плани.
Потім, насупившись, довго дивився на тіло.
— Як, на вашу думку, у нього іспанський тип? — запитав несподівано.
Я уважно приглянувся до обличчя мерця.
— Ні, — відповів, подумавши. — Цілком певен, він француз.
Жіро незадоволено пробурчав:
— Тієї ж думки і я.
Хвилину він стояв нерухомо, а далі владним жестом наказав мені відійти вбік. Знов опустився на коліна і рачки продовжував вивчати долівку сарайчика. Він був гідний подиву: ніщо не проходило повз його увагу. Дюйм за дюймом він рухався по долівці, перевертаючи старі банки, ретельно переглядаючи діряві лантухи. Біля дверей накинувся на якийсь згорток. Але оскільки в ньому були лише старий порваний піджак і штани, шпурнув їх у закуток із сердитим сопінням. Зацікавився двома парами старих рукавичок, але згодом відклав їх убік, незадоволено хитаючи головою. Потім повернувся до банок і методично перевернув усі. Нарешті підвівся і замислено похитав головою. Вигляд він мав засмучений, і я був певен, що про мене він зовсім забув.
Та нараз надворі знялася метушня, і наш знайомий слідчий у супроводі секретаря, пана Бекса й лікаря, котрий ішов позаду, квапливо увійшли до сарайчика.
— Це вже щось незвичайне, пане Жіро! — вигукнув пан Оте. — Ще один злочин! Бачите, в цій справі криється якась вельми глибока таємниця. Між іншим, хто жертва на цей раз?
— Якраз цього нам ніхто не може сказати. Його ніхто не знає.
— Де тіло? — спитав лікар.
— Там у кутку. — Жіро ступив крок убік. — Як бачите, його вдарили у самісіньке серце. І тим самим кинджалом, котрий вкрали вчора вранці. Гадаю, злочин стався невдовзі по крадіжці. Та тут слово за вами. Можете брати кинджал за рукоятку — на ньому немає жодних відбитків пальців.
Лікар став навколішки біля тіла, а Жіро звернувся до слідчого:
— Проблема, нічого не скажеш… Але я розв'яжу її! Повірте мені!
— То ви кажете, ніхто не може впізнати його, — вголос подумав слідчий. — Може, це один із злочинців. Хіба не могли вони посваритися після того, як убили пана Рено?
Жіро заперечно похитав головою:
— Цей чоловік француз, можу заприсягтися…
Їх перебив лікар. Він усе ще сидів навпочіпки з розгубленим виглядом.
— Ви кажете, його вбили вчора вранці?
— Я встановив це, виходячи з часу, коли було вкрадено кинджал, — пояснив Жіро. — Не виключено, що це сталося пізніше.
— Пізніше? Нісенітниця! Він мертвий щонайменше сорок вісім годин. Та я схиляюся до думки, що значно більше цього.
Ми приголомшено подивились один на одного.
ФОТОГРАФІЯ
Висновок лікаря пролунав немов грім з ясного неба. Ми всі розгубилися. І було чого: перед нами лежало тіло чоловіка, зарізаного кинджалом, який було вкрадено лише двадцять чотири години тому. У жодного з присутніх це не викликало бодай найменшого сумніву. Проте лікар Дюран твердив, що чоловік той помер щонайменше сорок вісім годин тому!