Він подивився на мене, і в його серйозних очах я прочитав докір.
— Невже це на мене схоже? Повірте, я нічогісінько не чув. Хіба ви не помітили, яке враження справила на мене ваша розповідь?
— Тоді, заради всього святого, поясніть, яким чудом ви дізналися про все це?
— Виходить, я не помилився?.. Маленькі сірі клітинки, мій друже, маленькі сірі клітинки! Вони розповіли мені, що тільки за таких умов смерть могла ще раз прийти на віллу. А тепер розповідайте. Коли ми звернемо тут ліворуч, то вийдемо просто до майданчика для гри в гольф і дістанемось вілли Женев'єв набагато швидше.
Ми пішли дорогою, яку запропонував Пуаро, і я розповів йому все, що знав.
— Кинджал був у грудях, ви кажете? Дивно… Ви певні, що це той самий?
— Цілком. Хоча вже одна ця деталь робить усю історію неймовірною.
— Нічого неймовірного. Припустіть, що існує два однаковісінькі кинджали.
Брови мої поповзли вгору.
— Але це невірогідно! Занадто вже дивний збіг обставин.
— Ви, як звичайно, говорите, не подумавши, Гастінгсе. У деяких випадках два ідентичних знаряддя були б насправді майже неймовірні. Але не в цьому суть справи. Кинджал, яким вчинено злочин, сувенір, зроблений на замовлення Жака Рено. І коли подумати, то важко припустити, що він став би замовляти лише один такий ніж. Цілком можливо, що, крім того, який він збирався подарувати матері, ще один попросив зробити для себе…
— Але ніхто про це жодного разу не згадував.
В голосі Пуаро забриніли менторські нотки:
— Друже мій, працюючи над карною справою, маєш враховувати не тільки те, що тобі розповідають…
По кількох хвилинах ми наблизилися до відомого вже сарайчика. Всі наші знайомі були там, і, обмінявшись чемними привітаннями, Пуаро взявся до роботи. Оскільки я вже знав, як працює Жіро, мені кортіло побачити стиль Пуаро. Він удостоїв сарайчик лише побіжним поглядом. І тільки поношений, подертий піджак і штани, що лежали біля дверей, піддав ретельному огляду. Зневажлива посмішка скривила губи Жіро, і, немов помітивши її, Пуаро кинув згорток на підлогу.
— Стара одежа садівника? — запитав він.
— Достеменно так, — сказав Жіро.
Пуаро опустився на коліна біля тіла небіжчика. Помацав тканину, з якої був зшитий костюм, і впевнився, що ніде немає жодної етикетки. Особливо уважно розглядав черевики, а також брудні та поламані нігті мерця. Вивчаючи їх, він кинув Жіро запитання:
— Ви бачили його руки?
— Так, — відповів той.
По обличчю його не можна було здогадатися, про що він думає.
Раптом Пуаро завмер.
— Пане Дюран!
— Я тут, — лікар ступив крок уперед.
— На губах у нього піна. Ви помітили це?
— Повинен визнати, що ні. Але тепер бачу.
Пуаро знову кинув Жіро запитання:
— Ви, певна річ, помітили піну?
Паризький детектив не відповів. А Пуаро вів собі огляд далі. Ретельно оглянув кинджал, який уже витягли з рани, потому уважно вивчив саму рану. Коли він нарешті підвів голову, в очах його палахкотіли добре відомі мені зеленкуваті вогники.
— Дивна рана! Вона не кровоточила. На одязі нема кривавих плям, лезо кинджала теж майже не закривавлене. Яка ваша думка, пане лікар, що це все означає?
— Що означає?.. Ні-ні, все це дико, ненормально…
— Нічого ненормального нема, все дуже просто. В чоловіка всадили кинджал, коли той уже був мертвий. Пан Жіро погоджується зі мною. Чи не так?
Якої б думки не додержувався Жіро, він ствердно кивнув головою, проте жоден м'яз не ворухнувся на його обличчі.
Присутні знову зашуміли, висловлюючи здивування і зацікавлення.
— Що за фантазія! — вигукнув пан Оте. — Бити в чоловіка кинджалом після смерті… Дикість! Напевне, якась непримиренна ненависть.
— Ні, — сказав Пуаро. — Я схиляюся до думки, що зроблено це було з холодним серцем, аби досягти певного ефекту, створити необхідне злочинцеві враження.
— Якого ефекту? Якого враження?
— Власне кажучи, того, якого йому майже вдалося досягти, — не дуже зрозуміло відповів Пуаро.
Пан Бекс довго думав, перш ніж запитати:
— У який же спосіб тоді його вбили?
— Ніхто його не вбивав. Він помер сам. Помер, коли не помиляюсь, від приступу епілепсії.
Ця заява Пуаро знову викликала збудження. Лікар Дюран опустився навколішки біля тіла і знов уважно оглянув його. Нарешті він підвівся:
— Пане Пуаро, схиляюся до думки, що ви маєте рацію. Все, що ви сказали, відповідає дійсності. Визнаю свою професійну помилку. Але зрозумійте мене… Кинджал у грудях трупа виключав будь-які інші припущення, крім одного: що чоловіка зарізали. І цей, здавалося, незаперечний факт відвернув мою увагу від усіх інших. Бо, на мою думку, вони були… третьорядними.