– Коротше, хлопці та дівчата. Справа серйозна, державного рівня. Винагорода буде відповідна, щодо цього не переживайте.
– Треба ж, а я вже злякався, що на самому патріотизмі працювати доведеться, – вишкірив зуби Тимош. – Не те щоб я страждав відсутністю патріотизму, але їстоньки теж хочеться. Нам же ж пенсію ніхто не заплатить, все самі.
– Викладай, Стрибунцю, – сказав Харитон.
– Справа, загалом, секретна, – кахикнув Стрибунець. – І дуже термінова.
– Отакої, – Мар’яна висловила загальну реакцію – недовіру та подив. – А що ж ви самі? Стільки спецслужб на податки сумлінний нарід утримує, невже терміново-секретною справою нема кому зайнятися?
– На жаль, – розвів руками Стрибунець. – Треба, щоб справу поробили, кхм, приватні особи.
Запороги перезирнулися: все зрозуміло. Отже, справа не просто секретна, а ще й така, до якої Республіка немовби не має жодного стосунку.
– Яка-небудь гидота, мабуть, – Явдоха обхопила свого кухля обома руками та відсьорбнула добряче. Незважаючи на дрібні пропорції, міні-хоривчани були на диво стійкі до алкоголю, можливо, завдяки особливостям метаболізму (що було наслідком тієї ж мутації, що й їхній малий зріст). Тому Явдоха могла дозволити собі порції такі ж, що й люди нормальних розмірів.
Інші також почали невдоволено та підозріло бурмотіти щось собі під ніс.
Харитон хватив долонею по столу:
– Тихо, хлопці та дівчата. А ти, Стрибунцю, чи не міг би докладніше роз’яснити? – Харитон вдумливо подивився на Стрибунця. – Сам знаєш, ми не ляпаємо язиками направо-наліво, що нам у вуха впало, то для світу пропало. Давай уже конкретно. Убити когось, чи що, треба? Чи викрасти?
Стрибунець зітхнув, двома ковтками вижлуктав пиво та мовив:
– І викрали, і вбили вже до вас. Кур’єра інт-корпорації «Асур», який віз експресом нові розробки високоточної зброї та спецзв’язку. Офіційно Республіка до цих розробок ніякого відношення не має, і через серйозні причини. Якщо коротко, то розголос того факту, що ми через підставних осіб не лише сплатили «асурам» за основну роботу, але ще й наші вчені брали в ній участь… дуже нашкодить нам у політичній сфері. Самі знаєте, що «асури» поза законом і в Галактичній Співдружності, і в Лізі Вільних Планет, а нам зараз тільки і не вистачало міжнародного скандалу. Наші розробки, звичайно, ніяк не пов’язані з тим, за що, власне, «асури» опинилися ще сімдесят років тому поза законом… але сам факт співробітництва з ними – це вже скандал. А якщо з’ясується, що саме вони для нас робили – то Усамська Порта тільки зрадіє й почне волати на всю Галактику, що ми, сякі-такі, порушуємо Байдешські угоди…
– Ще б пак, вони лише того й чекають… – скривився Тимош. Інші зітхнули. Стрибунець вів далі:
– Так от, у Порті вважають, що ми, поки діють Байдешські угоди, ведемо розробки заборонених тими угодами засобів далекого зв’язку та наведення… Ну й самі, звісно ж, ведуть такі розробки. Їм що, вони і так під санкціями, можна не морочитися видимістю міжнародної пристойності. Та й коли це Порта на таке заморочувалася. Для них усі, хто не сповідує Новий Шаріат – брудні гяури… Ну а ми, оскільки нам відомо, що Порта вважає, ніби ми ведемо такі розробки… ну, загалом, розумієте, не діти. Коротше кажучи, не хотілося б по закінченні дії Байдешських угод виявитися непідготовленими. Отже, роботу було зроблено, і результати кур’єр мав передати нашій людині на Новій Полонії, а ця людина потім мала типу зазнати аварії в нашому локальному просторі. Передбачалося, що все буде виглядати так, ніби ця інформація потрапила до нас випадково. Але кур’єра хтось викрав разом із його кейсом. Самого кур’єра ми знайшли… надто пізно. Натрапили й на слід, але наші можливості в цьому секторі дуже обмежені… будь-яка, найменша інформаційна теча – і буде великий скандал.
– А від нас що треба? – Явдоха присунула до себе ще один кухоль.
– Викрадачі – скоріше за все лише посередники, вони самі не знають, що саме взяли. Можливо, їм відомо, на кого вони працюють, але не більше того. Їхнє завдання – доставити кейс у певну точку, де інші посередники його заберуть.
– А звідки ви знаєте, що вони ще не передали його куди їм треба? Ансібль-пакетом, наприклад? – поцікавився Данило, який досі мовчав. Лео глянув на нього як на немовля:
– Корпорація «Асур» ніколи не передає свою роботу в незакодованому вигляді. Лише особливим чином закодовані мем-кристали одиничного виробництва. Власного асурського виробництва. Декодуючий пристрій, тестер на справжність та коди вони передають замовнику під час оформлення контракту. Готовий результат – у вигляді кристалу.