— Сподіваюся, у вас усе добре, Тітко Лідіє, — мовив Командор, коли я сіла навпроти нього.
— Процвітаю, хвала Господу. А ви?
— Я в доброму здоров’ї, але боюся, що моя Дружина нездужає. Це крає мені серце.
Я не здивувалася. Коли востаннє я бачила нинішню Джаддову дружину, вона мала вже вельми пошарпаний вигляд.
— Сумна звістка, — відповіла я. — Що могло спричинити цю недугу?
— Невідомо, — сказав він. Як і завжди. — Ураження внутрішніх органів.
— Може, нехай хтось із Клініки Єлею Цілющого проконсультує?
— Певно, ще не час. Це, найімовірніше, якась дрібниця, а то й узагалі надумана проблема, як то часто буває із жіночими скаргами.
Пауза, впродовж якої ми дивилися одне на одного. Було очевидно, що скоро він знову стане вдівцем і шукатиме нову юну дружину.
— Я допоможу, чим зможу, — мовила я.
— Дякую, Тітко Лідіє. Ви так добре мене розумієте, — усміхнувся Командор. — Але я не тому вас запросив. Ми дійшли висновку щодо смерті Перлової Діви, яку втратили в Канаді.
— І що стало відомо?
Я вже знала відповідь, та не мала наміру цим ділитися.
— Офіційна позиція Канади — суїцид, — відповів він.
— Це розбиває мені серце, — обізвалася я. — Тітка Адріанна була однією з найвідданіших і найефективніших… Я дуже їй довіряла. Вона була надзвичайно відважна.
— Наша ж версія полягає в тому, що канадці прикривають своїх, що зловмисні терористи з «Мейдей» убили Тітку Адріанну, і завдячуємо ми цим злочинній недбалості канадського уряду стосовно їхньої присутності в країні. Хоча (це лише між нами) ми спантеличені. Хтозна, може навіть виявитися, що це вбивство пов’язане з наркотиками. Це часто трапляється у тому занепалому суспільстві. Тітка Саллі була зовсім поряд, купувала яйця. Повернувшись, дізналася про трагедію й мудро вирішила, що найкраще буде мерщій повернутися до Гілеаду.
— Дуже мудро, — погодилася я.
Вражена Тітка Саллі одразу після свого раптового повернення прийшла до мене й розповіла, як Адріанна зустріла свій кінець.
— Вона накинулася на мене. Ні сіло ні впало, коли ми збиралися йти до консульства. Не знаю чому! Стрибнула на мене, намагалася задушити, я відбивалася. То був самозахист! — схлипувала вона.
— То був нервовий зрив, — відповіла я. — Напруження від перебування у незвичному, виснажливому середовищі, такому як Канада, може справляти такий вплив. Ти вчинила правильно. Не мала вибору. Не бачу причин іще комусь про це розповідати, еге ж?
— О, дякую вам, Тітко Лідіє! Мені так прикро, що це сталося…
— Помолися за душу Адріанни, а тоді викинь це з голови, — наказала я. — Хочеш щось іще мені розповісти?
— Ну, ви доручили нам виглядати Крихітку Ніколь. У пари, яка тримає «Вбраннєвого хорта», дочка саме такого віку.
— Цікаве спостереження, — мовила я. — Ви збиралися доповісти про це через консульство, замість того щоб поговорити безпосередньо зі мною після повернення?
— Ну, я думала, що ви мусите дізнатися якнайшвидше. Тітка Адріанна вважала, що ще надто рано, і була дуже проти. Ми трохи посперечалися. Я наполягала, що це важливо, — захищалася Тітка Саллі.
— Саме так, важливо. Але й ризиковано. Такий звіт міг би спричинити нічим не підкріплені чутки і серйозні наслідки. Було вже стільки хибних сигналів, а в консульстві кожен співробітник може виявитись Оком. Очі можуть бути тупуватими, їм бракує делікатності. Мої інструкції, мої накази завжди мають підґрунтя. Не Перловим Дівам вдаватися до неузгоджених дій.
— О, я не знала… не думала. Але все одно Тітка Адріанна не мусила…
— Словами тут не зарадиш. Я знаю, що ти хотіла як краще, — м’яко промовила я.
Тітка Саллі заплакала.
— Хотіла, дуже хотіла!
Була велика спокуса нагадати їй, що добрими намірами вистелена дорога до пекла. Та я утрималася.
— Де зараз ця дівчина? — запитала натомість. — Вона мусила десь подітися після того, як її батьки зійшли зі сцени.
— Не знаю. Можливо, не варто було так зарано підривати «Вбраннєвого хорта». Тоді ми могли б…
— Погоджуся. Я справді радила не поспішати. На жаль, агенти, якими в Канаді керують Очі, молоді й завзяті, і вони полюбляють вибухи. Та як вони могли знати? — Я помовчала, тиснучи на неї своїм найкращим пронизливим поглядом. — Ти більше ні з ким не ділилася своїми підозрами щодо потенційної Крихітки Ніколь?
— Ні. Лише з вами, Тітко Лідіє. І з Тіткою Адріанною, перш ніж вона…
— То й залишимо це між нами, гаразд? — запропонувала я. — Нема потреби влаштовувати суд. Тепер, гадаю, тобі потрібно відпочити й відновитися. Я влаштую тебе до нашого чудового санаторію Марджері Кемпе[6] у Волдені. Скоро станеш зовсім іншою жінкою. Тебе відвезуть туди за пів години. А якщо Канада здійматиме галас навколо цієї неприємності у квартирі, якщо вони забажають тебе допитати чи навіть звинуватити в злочині, ми просто скажемо, що ти зникла.
6
Марджері Кемпе (бл. 1373 — бл. 1438) — англійська духовна письменниця періоду пізнього Середньовіччя.