— Звідки ти знаєш, що Перлові Діви захочуть мене забрати? — запитала я.
— Це ймовірно, — відповів Гарт. — Так уже вони чинять.
— Я не можу бути вуличною. Не знаю, як поводитись.
— Поводься природно, — знизала плечима Ада.
— Інші безхатченки побачать, що я підробка. Що, як вони питатимуть, звідки я, де мої батьки — що мені їм розповідати?
— З тобою буде Гарт. Скаже, що ти майже не говориш, бо травмована, — відповіла Ада. — Скажімо, вдома було насильство. Це всі розуміють.
Я подумала про насильство з боку Ніла й Мелані. Це було сміховинно.
— Що, як я їм не сподобаюся? Іншим вуличним?
— Що як?.. — перепитала Ада. — Ой леле! Не всім на світі ти подобатимешся.
«Ой леле». Де вона цього набралася?
— Хіба ж деякі з них… хіба вони не злочинці?
— Наркоторгівля, стрілянина, пияцтво — все це є. Але Гарт за тобою наглядатиме. Назветься твоїм хлопцем і втрутиться, якщо хтось до тебе чіплятиметься. Він буде з тобою, поки Перлові Діви тебе не підберуть.
— І скоро це станеться? — запитала я.
— Гадаю, скоро, — відповіла Ада. — Як Перлові Діви тебе загребуть, Гарту з тобою не можна. Але вони будуть з тобою обережні, мов із крихким яйцем. Ти будеш найціннішою Перлиною на їхній низці.
— А як опинишся в Гілеаді, все може змінитися, — зауважив Елайджа. — Муситимеш вдягати те, що скажуть, стежити за словами й ретельно дотримуватися їхніх звичаїв.
— Хоча якщо від самого початку знатимеш забагато, — додала Ада, — вони запідозрять, що ми тебе натренували. Тож треба зберігати розумний баланс.
Я міркувала над цим: чи стане мені розуму?
— Я не знаю, чи впораюся.
— Як матимеш сумніви — удавай дурненьку.
— Ви вже бачили там несправжніх навернених?
— Кількох, — сказав Елайджа. — Результати неоднозначні. Але вони не мали того захисту, що є в тебе.
— Ти про джерело?
Джерело. Все, що я могла уявити, — людину з мішком на голові. Хто це насправді? Що більше я думала про джерело, то химерніше це звучало.
— То лише здогади, але ми вважаємо, що це одна з Тіток, — сказала Ада.
«Мейдей» знав про Тіток небагато: їх не показували в новинах, навіть у гілеадських. Це Командори віддавали накази, укладали закони й вели розмови. Тітки працювали за лаштунками. У школі нам про них розповідали тільки це.
— Кажуть, вони дуже могутні, — сказав Елайджа. — Але це лише чутки. Деталей ми не маємо.
Ада мала кілька їхніх світлин — дуже мало. Тітка Лідія, Тітка Елізабет, Тітка Відала, Тітка Гелена — так звані Засновниці.
— Зграя паскудних гарпій, — мовила вона.
— Чудово, — відповіла я. — Схоже, буде весело.
Гарт сказав: щойно ми вийдемо на вулицю, я маю виконувати його накази, бо це в нього вулична клепка. І якщо я не хочу провокувати інших на бійки з ним, то говорити йому щось на зразок «І хто був у тебе в рабстві минулого року?» чи «Ти мені не господар» не варто.
— Я з восьми років нічого подібного не говорила, — сказала я.
— Обидві фрази ти промовила вчора, — мовив Гарт.
Він сказав, що мені треба обрати собі інше ім’я. Дейзі можуть шукати, і бути Ніколь мені точно не можна. Тож я сказала, що буду Джейд. Хотілося чогось міцнішого за квітку[9].
— Джерело каже, що їй потрібне татуювання на лівому передпліччі, — сказала Ада. — Це завжди була однозначна вимога.
Я хотіла собі тату в тринадцятирічному віці, та Мелані з Нілом були дуже проти.
— Круто, але чому? — тепер спитала я. — В Гілеаді з оголеними руками не ходять. Хто його побачить?
— Ми думаємо, що це для Перлових Дів, — сказала Ада. — Коли вони тебе забиратимуть, шукатимуть саме тату.
— І вони знатимуть, хто я? Про Ніколь і все таке?
— Вони просто виконують інструкції, — мовила Ада. — Нічого не питай, нічого не кажи.
— Яке тату мені зробити? Метелика?
То був жарт, але ніхто не засміявся.
— Джерело сказало, що воно мусить бути таким.
Ада нашвидкуруч накреслила ескіз:
Л
Ю
Б
Б О Г
В
— Я не можу набити собі таке на руці, — сказала я. — Це неправильно.
Таке лицемірство: Ніл був би шокований.
— Може, для тебе неправильно, — заперечила Ада. — Але не для ситуації.
Вона привела свою знайому для татуювання й решти мого перетворення. Вона мала пастельно-зелене волосся і передусім пофарбувала мене в такий самий відтінок. Я була задоволена: мені здавалося, що я стала схожа на небезпечну героїню комп’ютерної гри.
— Початок нівроку, — промовила Ада, оглядаючи результат.