Клацнули наручники на руках злочинця.
— Укусив мене, собака, — обурювався один з міліціонерів.
— Кепські твої справи, — відізвався інший. — Доведеться тепер уколи робити від сказу.
— А як ви, товаришу майор? Усе гаразд?
— Спасибі, нівроку, якщо не вважати на те, що ви мене трохи пом’яли та хтось з вас віддавив ногу. — Майор піднявся з землі і струснув землю з шинелі. — Посвіти-но сюди, — наказав.
Декілька променів електричних ліхтарів освітили злочинця. Ним виявився молодий чоловік з правильними рисами обличчя і темною бородою. Хлопець хрипко дихав, увесь його вигляд свідчив про те, що він ніяк не очікував того, що відбулося.
— На землю посвітіть, не на нього. Десь тут має валятися залізячка, яку я вибив у нього з руки, коли він збирався вдарити Фельчака.
Останні слова почув Фельчак.
— Ах ти сволота! — посунув він на свого спільника. — Так ось яке місце ти мені готував! Два метри під землею. Хотів порішити мене, як і Павла?
Розвідного ключа було знайдено недалеко, під кущем.
— Беріть обережно, щоб не зітерти відбитки пальців, — розпорядився майор. — Не виключено, що саме ним був убитий Павел Вигановський.
— Ним, ясна річ, — підтвердив Фельчак, — «Ось, — говорить, — дивись, на дереві дятел». А коли Павел обернувся, він і стукнув його ключем.
— Обшукати його!
У кишенях затриманого було виявлено декілька сотень злотих, сигарети, сірники і паспорт. Згідно з паспортом, затримано було Рішарда Вольського, двадцяти чотирьох років, за фахом механіка.
— Обидвох доставити в управління, тільки на різних машинах, — наказав майор.
В управлінні Качановський відразу ж розпочав допит затриманих. Почав він з Казимира Фельчака. Хлопець ще не зовсім опанував собою після шоку, викликаного арештом, але, схоже, вже у повній мірі усвідомив, що йому загрожувало. У всякому разі, він аж ніяк не мав наміру покривати свого дружка.
— Я брав участь у викраденні машини з грішми, — почав він свідчення, — але Павла Вигановського не вбивав.
— Розкажіть спочатку детальніше про викрадення машини.
— З Павлом Вигановським мене познайомила дівчина.
— Веслава Косинська?
— Так ви все знаєте, громадянине майор? — здивувався Фельчак.
— Так, ми все знаємо, тому не здумайте брехати, — попередив Качановський.
— Павел розповідав мені, скільки грошей щоразу перевозиться машиною для виплати зарплати робітникам заводу. Спочатку ми посміювались, жартома говорили, що непогано було б мати такі грошенята. Але ось одного разу Павел дуже серйозно заявив, що є можливість викрасти машину з грішми. А ще до цього я познайомив його з Рішардом. Це Рішард запропонував переодягнутись міліціонером. Потім, говорив він, я змушу їх вийти з машини, погрожуючи пістолетом, а ми сядемо в машину і втечемо на ній. Але у нас не було пістолета, діяти з підробленим було ризиковано. Адже в охоронника був справжній пістолет, і він міг не злякатися нашого пугача.
— Ви не виключали убивства тих, хто віз гроші?
— Та то все так, одні розмови, — плутався у своїх свідченнях Фельчак. — Так ось, Павел сказав, що «міліціонер» повинен заморочити голову тим, хто їхав у «фіаті», — наприклад, почати перевіряти справність машини. Тоді Рішард, адже він механік, говорить: «У машині можна зробити таку штуку, що стартер не запрацює, поки не натиснеш кнопку». І навчив Павла, як це зробити. Тренувались на старому «фіаті». Павел повинен був зробити те ж саме на заводському. Напередодні, як їхатимуть за грішми.
— А мундир?
— Мундир веліли пошити мені. Я не хотів, але як тут відмовишся? Адже я чому рішився на це — щоб люди не постраждали, адже і Павел, і Рішард були готові на все…
— Не бреши, — зупинив його майор. — Павла на автостраді не було.
— Так Рішард убив би охоронника, коли б той виявив опір.
— Чим убив би?
— У нього був при собі цей самий гайковий ключ, а ще й пружинний ніж.
— Де сховані гроші, твоя частка?
— На нашій дачній ділянці. Закопав під бочкою.
— Вони, мабуть, вже зігнили.
— Та ні. Я їх загорнув у целофан і поклав у бляшанку з-під кави, а бляшанку смолою облив.
— Завтра вдень покажеш нам, де сховані гроші.
— Покажу, пане майор. Прямо в руки вам передам грошенята. Адже я з них ні гроша не витратив. — Поведінка Фельчака недвозначно засвідчувала про те, що він із шкури пнеться забезпечити собі пом’якшуючі вину обставини.