— Мабуть, що так, — зітхнув барон.
Лаурана сидів мовчки. Бо в кав'ярні Ромеріса розмова між старими завсідниками точилася завжди так: обміняються двома-трьома репліками, потім довга пауза, протягом якої той або той обмірковує, що сказати. Ось і тепер минуло в цілковитій мовчанці хвилин п'ятнадцять, і аж тоді його ясновельможність Моска сказав:
— Ті собаки не читають Вольтера.
«Собаками» на діалекті кав'ярні Ромеріса називали політиків.
— Вольтера? Вони взагалі не читають нічого, навіть газет, — сказав барон.
— Існують марксисти, що не прочитали жодної сторінки Маркса, — докинув синьйор Ромеріс.
— І народники, — барон уперто називав «народниками» християнських демократів, — які не прочитали жодного рядка дона Стурцо[22].
— Пхе, дон Стурцо! — пирхнув його ясновельможність Моска, усім своїм виглядом показуючи, що ситий цим діячем по саму зав'язку.
Запанувала тиша. Було вже чверть на восьму. Не вдумуючись у зміст, Лаурана пробігав очима один з листів Вольтера, що по-італійському звучав особливо непристойно, і раз у раз поглядав на двері. Але ж добре відомо, що чверть і навіть півгодини не виходять за межі того уявлення, яке жінка має про точний час. Тому Лаурана не виявляв нетерплячості, він був лише стурбований, охоплений тією тривогою, яка не полишала його протягом двох останніх днів. Це була тривога з домішкою радості, коли він уявляв собі, як вони вдвох з Луїзою (подумки він уже називав її Луїзою) стоять перед старою синьйорою Лаурана з трепетом у душі, чекаючи її вироку.
За чверть восьма барон д'Алькоцер сказав синьйорові Ромерісу з явним викликом у голосі:
— До речі, Вольтера не читав навіть ваш дон Луїджі. Барон мав на увазі того самого письменника, який обезсмертив кав'ярню Ромеріса і чию пам'ять синьйор Ромеріс шанував з ревнивою і фанатичною побожністю.
Синьйор Ромеріс підвівся із-за своєї каси, гордо піднісши голову і випнувши груди.
— А до чого тут дон Луїджі? — обурився вія. — Дон Луїджі читав усе варте його уваги… Якщо Вольтер не входив у систему світобачення дона Стурцо, то це зовсім інша розмова.
— Ви маєте рацію, шановний комендаторе Ромеріс, — сказав його ясновельможність Моска. — Я цілком згоден з вами, що світ, яким уявляв його собі дон Луїджі, не мав нічого спільного зі світом Вольтера. Про це свідчить і телеграма, яку ваш кумир послав Муссоліні, і те, що він носив берет у стилі дуче…
— Даруйте мені, ваша ясновельможність, але хіба ви не присягали на вірність фашизму? — спитав синьйор Ромеріс із налитими кров'ю очима, ледь стримуючи себе.
— Я, наприклад, не присягав, — підніс руку його ясновельможність Луміа.
— Та невже? — іронічно кинув його ясновельможність Моска.
— А що, ти не знаєш? — ображено мовив його ясновельможність Луміа.
— Знаю, знаю, — відступив його ясновельможність Моска. — Але то була справа випадку, тебе просто забули привести до присяги.
— Ні, не справа випадку. Я умисне влаштував усе так, щоб не присягати.
— Присяга для нас тоді була справою життя або смерті, — сказав його ясновельможність Моска. — Або будеш їсти, або з'їдять тебе.
— Дон Луїджі, той, навпаки, присягав від щирого серця… — захихотів барон.
— У цій країні, — сказав синьйор Ромеріс, — люди божеволіють від заздрощів. Дон Луїджі написав твори, якими захоплюється цілий світ, але тут пам'ять тільки про те, що він послав телеграму Муссоліні й носив берет… Схиблені, та й годі…
Проте ніхто не образився на ці слова. Троє старих цілком удовольнилися тим, що розсердили свого приятеля.
За інших обставин Лаурана щиро тішився б цією пересваркою. Але тепер базікання старих дратувало його, так ніби Луїза спізнювалася тільки через їхню балачку. Він підвівся, підійшов до дверей, прочинив їх і виглянув на вулицю — праворуч і ліворуч. Ніде нікого. Він знову сів на своє місце.
— Ви когось чекаєте? — спитав синьйор Ромеріс.
— Ні, — сухо відповів Лаурана.
«Вона не прийде, — подумав він. — Уже восьма година». Але надії ще не втратив.
На превеликий подив синьйора Ромеріса вчитель замовив нову порцію коньяку.
О чверть на дев'яту його ясновельможність Моска спитав:
— А як вам ведеться у вашій школі, професоре?
— Погано, — відповів Лаурана.
— А чого б то воно було добре? — втрутився барон. — Коли все летить к бісу, має летіти к бісу і школа.
— Цілком слушно, — погодився його ясновельможність Луміа.
За чверть дев'ята у стривоженій уяві Лаурани постало видіння Луїзи мертвої. Він відчував спокусу розповісти чотирьом старим про те, що з ним сталося, про свої почуття — адже в них куди більший життєвий досвід, вони краще знають людське серце. Але тут барон д'Алькоцер, показуючи на книжку, яку закрив Лаурана, сказав: