— Так, усе це дуже прикро, — мовив Вулф. — Арчі, викличте поліцію!
Я рушив до телефону. Обходити наших «гостей» на такій далекій відстані, як Вулф, я не збирався, але й бійки ми не планували, отож я все ж таки зробив невеличкий гак. На півдорозі до свого столу я затримавсь і сказав:
— Послухайте, якщо ви нападете на мене, коли я дзвонитиму, то своїми ногами звідси не вийдете. Сподіваюся, ви знаєте закони — зломщики їх звичайно знають. Ви залізли в приватний дім. І якщо спробуєте дати волю рукам, вас пристрелять, і власті нам тільки подякують.
— Дурниці!
Це кинув здоровенний красень з квадратною щелепою і з такими самими квадратними плечима. Другий був трохи вищий, проте сухий, аж вилиці випиналися йому на худих щоках. Красень зміряв мене холодним поглядом і сказав:
— Ми не зломщики, і ви це знаєте.
— Чорта пухлого я знаю! Ви зломщики! І викручуватись будете в поліції. Я вас попередив. Стійте спокійно. Один рух — і вас зупинять. Ці хлопці меткі на руку.
Щоб дістатися до телефону в себе на столі, я мусив стати до них спиною. Я так і зробив, а як тільки взяв трубку, красень вигукнув:
— Годі грати комедію, Гудвіне! Вам збіса добре відомо, хто ми. — Він повернувся до Вулфа: — Ми співробітники Федерального бюро розслідувань, і ви це знаєте. Ми нічого не чіпали і не мали такого наміру. Ми тільки хотіли з вами поговорити. Ми подзвонили, ніхто не відповів, а двері були незамкнені, і ми ввійшли.
— Ви брешете, — спокійно, безапеляційним тоном промовив Вулф. — П'ять душ засвідчать під присягою, що двері були замкнені, а ви не дзвонили. Четверо з нас чули, як ви добирали ключі. Якщо поліція вас обшукає, то знайде й ті інструменти. Кажете, Федеральне бюро розслідувань? Пхе! Викликайте поліцію, Арчі, і попередьте, щоб прислали людей, які впоралися б з двома бандитами!
Перше ніж набрати помер, я покликав до себе Фреда, і він, проходячи повз тих двох, трохи не зачепив їх ліктем. Колись агент ФБР викрутив йому руку, і тепер Фред залюбки скористався б нагодою поквитатися. Спершись боком на Вулфів стіл, обличчям до тих двох, і тримаючи напоготові пістолет, Фред виглядав далеко грізнішим, ніж був насправді. Взагалі Фред досить милий чоловік, батько чотирьох дітей.
Набираючи перші цифри, я ладен був поставити сто проти одного, що набрати номер до кінця мені не дадуть. Так воно й сталося. Коли я крутнув диск учетверте, красень випалив:
— Не треба, Гудвіне!
Я затримав палець і обернувся. Він сягнув рукою до внутрішньої кишені пальта. Я поклав трубку і став поруч із Фредом. У руці фебеерівця з'явилася невеличка чорна книжечка в шкіряній оправі.
— Ось посвідчення, — сказав він, потім розгорнув його й показав усім.
Ситуація складалася досить-таки делікатна. Співробітникам ФБР дозволено тільки показувати посвідчення, але не випускати його з рук.
— Дайте поглянути! — буркнув Вулф.
Красень хотів був ступити вперед, але Фред ту ж мить викинув свою величезну лівицю й штовхнув його назад. Нічого не кажучи, я простяг руку. Красень хвилю повагався й нарешті поклав посвідчення мені на долоню.
— Ви теж, — кинув я худорлявому і знову простяг руку.
Той уже дістав своє посвідчення і поклав його поверх першого. Я повернувся до Вулфа й віддав обоє посвідчень йому. Вулф поглянув на одне, потім на друге, висунув шухляду, узяв свої великі окуляри, неквапно роздивився крізь них посвідчення, далі поклав окуляри назад до шухляди, кинув поверх них посвідчення і, засунувши шухляду, знов підвів погляд на фебеерівців.
— Вони можуть бути фальшиві, — нарешті промовив він. — Це з'ясує поліційна експертиза.
Обом, видна, коштувало неймовірних зусиль тримати себе в руках. І вони, може, навіть викликали б у мене захоплення, якби мої думки по були поглинені іншим. Фебеерівці стояли немов скам'янілі й не ворушились.
Нарешті худорлявий процідив:
— Вгодоване мурло!
Вулф кивнув головою:
— Закономірна реакція. Давайте поміркуємо. Припустімо — просто так, аби почати розмову, — що ви справді співробітники Федерального бюро розслідувань. У такому разі ви маєте всі підстави скаржитись — тільки не на мене, а на своїх колег, які з дурної голови вирішили, нібито цей будинок порожній. А особисто вам вибачатися немає за що. — Вулф прокашлявся. — Отож вернімося до наших міркувань. Я маю намір затримати ваші посвідчення замість застави. Ви чи ваше начальство одержить їх назад лише після того, як звернеться до законних властей. І тоді стане відомо, як ці посвідчення потрапили до мене, а я, зі свого боку, подам зустрічний позов, оскільки ви вдерлися в мій дім незаконно і вас застали flagrante delicto[8]. У мене чотири свідки. І я маю сумнів, чи схоче ваше начальство платити таку ціну. Отже, ініціатива в моїх руках. Ви можете йти. Якщо продовжити міркування, то в мене одна мета: дістати незаперечний доказ того, що агенти Федерального бюро розслідувань учинили тяжкий злочин і на них можна подати в суд. Цей доказ у мене тут, у шухляді. До речі, я ще не згадав про рукавички, які на вас. Певна річ, усі ми помітили і- їх. Рукавички теж стануть ще одним підтвердженням і доказом, якщо справа дійде до суду. Можете йти собі, джентльмени.